Президентлітературного клубу «99», головний редактор запорізького самвидавчого літературного альманаху «Час’ник», один із упорядників антології квір-літератури «120 сторінок Содому», організатор відкритого слем-турніру на захист свободи слова та мислення в Запоріжжі,поет і журналіст Олесь Барліг дав інтерв’ю сайту Громадської кампанії проти встановлення цензури в Україні «AMORAL.ORG.UA», в якому висловив свою точку зору про стан цензури в Україні та дав оцінку закону «Про захист суспільної моралі».
Чи потребує захисту суспільна мораль? Хто і як, на Вашу думку, має її захищати?
Олесь Барліг:Якось химерно звучить ось це: «Чи потребує захисту суспільна мораль?». Тоді вже доцільніше спитати «Захисту від кого?». Одразу ж уявляється армія орків і печерних тролей, що під полум’яними закликами Сарумана прямують до «Моралі» – пряничного палацу в якому живуть беззахисні ельфи та феї…
Особливість «моралі» в тому, що це форма соціальних стосунків, що не потребує додаткової штучної регуляції (стимуляції). Це неформальне саморегулятивне явище, що перебуває в стрімкому динамічному русі. Адже вихідним у цьому є уявлення людини про «норму» і «анти норму», що є явищем суб’єктивним і залежить від національних традицій, релігійних настанов, життєвого досвіду, рівня освіти чи загальної ерудованості, інтелектуальної спроможності, звичок тощо. Для когось з’їсти собаку – це аморально, а для когось – невід’ємний елемент його національної самоідентифікації.
Комісія з питань захисту суспільної моралі нібито ліквідована, але закон, на підставі якого вона працювала, продовжує діяти. Які Ви бачите загрози у зв’язку з існуванням цього закону для українського суспільства взагалі та зокрема для громадянського суспільства?
Олесь Барліг:Я взагалі не розумію усієї цієї метушні навколо комісії. Наскільки я розумію, повноваження цієї комісії зводились лише для того, щоб «рекомендувати» чи «не рекомендувати» щось для масового споживання. Жодної каральної функції за невиконання цих «рекомендацій» вона не мала. А те, що хтось вирішив таки дослухатися до них (і поніс через це певні збитки) – це питання локального випадку (а не існування Комісії). Тож письменникам треба судитися з видавництвами, що не дотримуються умов контракту. Однак, судові тяжби письменників з видавництвами у нашому недорозвинутому зародковому літературному процесі річ нечувана й екзотична. А раптом, більш ніхто не видасть після цього? Краще вже воювати з вітряками (читай з «Комісією з питань захисту суспільної моралі)…
Як регулювання суспільної моралі тими методами, які використовуються в Україні, впливає на український культурний процес?
Олесь Барліг:Створює багато галасу з нічого. А «культурний процес» тим часом все більше вкорінюється в Інтернет.
Як сьогоднішня державна політика у сфері регулювання суспільної моралі впливає на формування суспільної свідомості українців?
Олесь Барліг:Ніяк. Держава, здається, здатна впливати зараз лише на формування цін на продукти і комунальні послуги та на збільшення податків… «Цензуру» вводить не держава, а окремі невігласи.
Як, на Вашу думку, існування цього закону та діяльність НЕК впливає на міжнародний авторитет України?
Олесь Барліг:А у неї є якийсь «міжнародний авторитет»?
Чи можете Ви дати оцінку закону «Про захист суспільної моралі» та діяльності НЕК з точки зору стандартів прав людини?
Олесь Барліг:Наші закони, мов дишло: куди поверни, так і вийшло! При бажання будь-що можна інтерпретувати будь-як. От, скажімо: «дитяча порнографія – зображення у будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної у реальній або змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях». Хто буде визначати міру «відвертості»? Наприклад, виробник дитячих іграшок у вигляді косметики моделює в рекламі таку ситуацію: дівчинка років 4 чотирьох зробила зі свого одягу топ і міні-спідницю, нафарбувалася косметикою старшої сестри, вдягла її прикраси і танцює, хитаючи стегнами, перед дзеркалом (граючи роль цієї старшої сестри). Заходить мати, бачить це. Жартує з цього приводу. Веде доньку вмитися і передягтися – купляє їй іграшкову косметику та біжутерію. Як ідентифікувати поведінку дівчинки? Або матір викладає в ЖЖ фото своєї дворічної доньки, яку вона купає у ванній з іграшками. Одна з френдес розцінює вигляд оголеної дівчинки, як дитячу порнографію і подає заявку адміністрації живого журналу на закриття акаунту своєї френдеси. Хто буде та людина, яка оцінюватиме наявність порнографії? Де гарантії, що це не буде така ж пришелепкувата тітка?
Що мають робити люди, які розуміють загрози, пов’язані з існуванням цього закону, для того, щоб змінити ситуацію? З яким закликом Ви хотіли б звернутися до цих людей?
Олесь Барліг:Головне, що люди мають знати – це те, що вони мають право вибору. В тому числі вибір відстоювати це право чи ні. І нести відповідальність за те, що свого часу цим правом не скористалися.
Чи доводилось зіштовхуватися з цензурними утисками під час організації культурних заходів у Вашому місті (презентації книжок поетів та письменників, літературні вечори, літературні змагання, перегляди фільмів та ін.)?
Олесь Барліг:Я як журналіст кілька разів безпосередньо стикався в Запоріжжі з проявами цензури. Як літератор і культрегер – жодного. Не тому, що її немає. Тому, що знаючи про межі «прийнятного» намагаюся не виходити за них, щоб не витрачати душевних і матеріальних ресурсів марно.
Як ставляться поети, письменники, журналісти Запоріжжя до стану цензури в Україні? Чи підтримують Вони рух проти послаблення цензури?
Олесь Барліг:Я вам нє скажу за всю Одєсу, а за всіх «поетів, письменників, журналістів Запоріжжя» і поготів… Думаю, тут можна зустріти найширшу поліфонію поглядів на це. Нещодавно тільки обговорювали проблему цензури і самоцензури на літературному клубі «99». Тут піднімали проблему «цензури» як політичних поглядів, як маркетингової стратегії, як іміджу і таке інше. Виміри і причини цензури настільки різноманітні, що охарактеризувати їх і дати їм оцінку в кількох реченнях – неможливо.
Які заходи, спрямовані на послаблення, скасування цензури в Україні, було проведено у Вашому місті та що заплановано?
Олесь Барліг:Думаю, що жодного. Якщо, звісно, не рахувати слему «Заборони на заборони».
Спілкувалася Діоніс’єва Юлія
Фото Суворової Ольги
