Короткий огляд ситуації з дотримання прав дітей груп ризику в Україні

Матеріали експертно-практичного семінару «Міжнародні стандарти прав людини та поводження з неповнолітніми у конфлікті з законом: досвід Польщі, Німеччини та України» (18-21 апреля 2010 года, Чернигов, Украина)

 

 

Марія Ясеновська, президент харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива»

 

Дії в інтересах дітей групи ризику: опис цільової групи та загальна характеристика системи

 

І. Діти групи ризику

1. Діти-сироти - дитина, в якої померли чи загинули батьки[1]- юридично визначений статус, який має бути підтверджений документально, надає право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг.

2. Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти[2] - юридично визначений статус, який має бути підтверджений документально, має чіткий закритий перелік підстав для надання статусу, надає право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг.

3. Діти, які залишилися без батьківського піклування[3]юридичне визначення відсутнє, можна розуміти, як більш широке і менш формалізоване поняття у порівнянні із попереднім визначенням.

4. Безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання[4] або діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки[5].

5. Бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей[6] - юридичне визначення відсутнє.

6. Діти вулиці - це діти, для яких вулиця стала постійним місцем перебування: діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці, їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти); діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насильства проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти); діти — вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави)[7]- юридичне визначення відсутнє.

7. Діти-біженці - дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань[8].

8. Діти-мігранти без супровіду дорослих – діти, відокремлені від обох батьків або законних опікунів чи опікунів за традицією, можуть буду у супроводі інших дорослих родичів, для яких Україна не є країною походження[9]

9. Діти в конфлікті з законом – діти, що вчинили або підозрюються у вчиненні дій, за які передбачається кримінальна або адміністративна відповідальність для дітей відповідного віку або дорослих - юридичне визначення відсутнє.

10. Складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо)[10]

 

ІІ. Органи, які залучені до роботи із дітьми групи ризику:

1. Органи опіки та піклування - районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування)[11].

2. Служби у справах дітей - є структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, який утворюється головою обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, підзвітний та підконтрольний відповідно голові обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мінсім'ямолодьспорту, рішеннями голови обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, актами відповідного органу місцевого самоврядування[12].

3. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді- спеціальні заклади, що надають соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги[13].

4. Кримінальна міліція у справах дітей - є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України[14].

5. Суди – через відсутність в Україні спеціалізованих судів для дітей або сімейних судів маються на увазі суди загальної юрисдикції.

6. Інші задіяні органи: районний відділ соціального захисту населення, районний відділ освіти, дільничні інспектори міліції, заклади охорони здоров'я, прокуратура.

7. Комісія з питань захисту прав дитини - є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради.До складу комісії на громадських засадах входять керівники структурних підрозділів районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, центрів соціальних служб у справах сім'ї, дітей та молоді, заступники керівників територіальних органів МВС та Мін'юсту, а також працівник служби у справах дітей, який виконує обов'язки секретаря комісії[15].

 

Функції органів опіки та піклування:

  • надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;
  • встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;
  • влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, при загрозі життю та здоров'ю дитини;
  • інформування прокуратури за місцем проживання дитинипри негайному відібранні дитини про факт відібрання та у семиденний строк після прийняття рішення звернення до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або відібрання дитини у матері, батька без позбавлення батьківських прав;
  • захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

 

Функції служб у справах дітей:

  • безпосереднє ведення справ, розробка і здійснення заходів, в тому числі й підтримка громадських програм соціального спрямування, та координація діяльності стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів дітей;
  • координація роботи у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;
  • забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;
  • порушення питання про направлення до спеціальних установ для дітей, навчальних закладів (незалежно від форми власності) дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, неодноразово самовільно залишали сім'ю та навчальні заклади;
  • влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення;
  • ведення справ з опіки та піклування над дітьми та усиновлення дітей;
  • здійснення моніторингу та контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей;
  • ведення державної статистики щодо дітей та ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
  • надання практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту дітей;
  • проведення серед дітей роботи з метою запобігання правопорушенням;
  • представлення інтересів дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;
  • бесіди з батьками або опікунами, піклувальниками, посадовими осібами з метою з’ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення;
  • порушення питання про притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей;
  • відвідування дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, перебувають на обліку в службі у справах дітей, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживання заходів для соціального захисту дітей;
  • при виявленні дитини, залишеної без піклування батьків, - з'ясування місця знаходження дитини, її вік, відомостей про батьків або осіб, які їх замінюють, обставин, за яких дитина залишилась без батьківського піклування, прізвища, ім'я, по батькові та адреси особи, від якої надійшло повідомлення, та отримання іншої інформації, що має істотне значення;
  • реєстрація повідомлень про дітей, залишених без батьківського піклування, в журналі обліку повідомлень про дітей, які залишились без батьківського піклування;
  • разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я протягом доби після надходження повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, - проведення обстеження умов перебування дитини, стану здоров'я та з'ясовують обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування, складання акту обстеження;
  • на підставі рішення органу опіки та піклування про негайне вилучення дитини з родини разом із кримінальною міліцією у справах дітей, представниками закладу охорони здоров'я - вжиття заходів до відібрання дитини у батьків та передача її іншим родичам або тимчасове влаштування;
  • підготовка документів для звернення органу опіки та піклування до суду про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або відібрання дитини у матері, батька без позбавлення їх батьківських прав;
  • протягом 2-х місяців після виявлення дитини, яка залишилась без батьківського піклування, разом з адміністрацією закладу, до якого тимчасово влаштовано дитину, органами внутрішніх справ, охорони здоров'я - вжиття заходів до встановлення особи дитини, місця її проживання, відомостей про батьків або осіб, які їх замінюють, інших родичів, місця їх проживання (перебування) та організація роботи з повернення дитини на виховання в сім'ю чи заклад для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, який вона самовільно залишила, або забезпечення підготовки документів для надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
  • влаштування і встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, коли дитина деякий час перебувала поза сімейним оточенням і місце проживання (перебування) її батьків не встановлено;
  • направлення дитини на тимчасове влаштування до притулку, центру, соціально-реабілітаційного центру (дитячого містечка);

 

Функції ЦСССДМ:

  • соціальний супровід сімей, які опинились у складних життєвих обставинах (зокрема, вирішення міжособистісних, внутрішньо-особистісних проблем, сприяння у пошуках роботи чи шляхів додаткового заробітку, представлення інтересів клієнтів в органах влади, захист прав клієнтів, допомога в оформленні необхідних документів, поновлення втрачених тощо);
  • соціальну підтримку сім’ї, соціальне інспектування сімей, які опинились у складних життєвих обставинах;
  • інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім’ям;
  • психологічну підтримку сім’ї;
  • розробку та розповсюдження соціальної реклами здорового сімейного способу життя;
  • організацію сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку.
  • дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

Функції судів:

Розгляд справ:

  • щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;
  • щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років;
  • про поміщення правопорушників, які не досягли 18 років, до приймальників-розподільників для дітей;
  • про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей;
  • про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе;
  • про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей;
  • щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх.

Ці справи розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах дітей, крім випадків, передбачених законом[16].

 

Функціївідділів соціального захисту населення:

  • допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);
  • допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей) тощо.

 

Функції відділів освіти:

  • виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;
  • надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок.

 

Функції дільничнихінспекторівміліції:

  • відвідують сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, роблять запис у протоколі виявлених правопорушень; ставлять на облік неблагополучних дітей і батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей;
  • проводять рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; допомагають у влаштуванні батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності; допомагають службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.

 

Функції закладів охорони здоров'я:

  • надає медичну допомогу дітям, в тому числі “дітям вулиці”: перш, ніж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.

 

Функції прокуратури:

  • здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів щодо прав дитини органами виконавчої влади, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

 

Функції Комісій з питань захисту прав дітей:

  • розглядає та подає пропозиції до індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, який складається за формою, затвердженою Мінсім'ямолодьспортом;
  • розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема:

- реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі;

- надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробили батьки дитини;

- позбавлення та поновлення батьківських прав;

- вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини;

- вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини;

участь одного з батьків у вихованні дитини;

- побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;

- визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;

- встановлення і припинення опіки, піклування;

- утримання і виховання дітей у сім'ях опікунів, піклувальників, прийомних сім'ях, - дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов'язків;

- збереження майна, право власності на яке або право користування яким мають - діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

- розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальниками обов'язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами.

 

ІІІ. Спеціальні установи для дітей:

Приймальники-розподільники для дітей - створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і підпорядковуються органам внутрішніх справ.

Термінперебування – 30 діб. Вік дітей - від 11 до 18 років. Категорії дітей:

  • вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба - негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду);
  • згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для дітей;
  • самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували;
  • перебувають у розшуку.

 

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітаціїє спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. До зазначених закладів діти направляються за рішенням суду.

Термінперебування - межах встановленого судом терміну, але не більше 3-х років.Дострокове звільнення дітей провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.Вік дітей - від 11 до 14 років(від 14 років для професійних училищ), у виключних випадках – до досягнення 15 років (19 років для професійних училищ). Категорії дітей - особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

 

Центри медико-соціальної реабілітації дітей - створюються в державній системі охорони здоров'я за визначенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді і Міністерства охорони здоров'я України. Підставою для направлення виступає висновок  медико-експертної комісії. Питання про перебування дитини у центрі медико-соціальної реабілітації розглядається керівництвом центру на підставі прохання, поданого батьками (усиновителями) чи опікунами (піклувальниками), а в разі відсутності останніх - на основі рішення служби у справах дітей.

Термінперебування - термін, необхідний для лікування дитини, але не більше 2-х років. Вік дітей – від 11 років. Категорії дітей - діти, які вживають алкоголь, наркотики; діти, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

 

Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України- це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

 

Притулки для дітей служб у справах дітей- утворюються, реорганізуються та ліквідуються відповідно до соціальних потреб відповідного регіону Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей. Можуть також створюватися за погодженням із службами у справах дітей підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

Термінперебування - час, необхідний для подальшого влаштуваннядитини, але не більш як 90 діб. Вік дітей - від 3 до 18 років. Категорії дітей – діти, які опинились у складних життєвих обставинах.

Послуги для дітей:

  • кваліфіковані та різнобічні консультації залежно від конкретних причин соціальної дискомфортності;
  • сприяння у прийнятті рішення про зміну або створення нових умов життєдіяльності;
  • порушення клопотання про застосування заходів громадського впливу, притягнення до кримінальної, адміністративної чи майнової відповідальності батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);
  • заходи щодо повернення дитини в безпечне сімейне оточення.

 

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей- утворюються, реорганізуються та ліквідуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських і районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей дл надання дітям комплексної допомоги.

Тремінперебування - тривале (стаціонарне) або денне, не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування. Вік дітей - від 3 до 18 років. Категорії дітей - діти, які опинились у складних життєвих обставинах.

 

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка)- утворюються, реорганізуються та ліквідуються місцевою державною адміністрацією і підпорядковуються службі у справах дітей. Можуть бути утворені громадськими, благодійними організаціями та фондами, у тому числі міжнародними, за погодженням з відповідною службою у справах дітей.

Тремінперебування - період, визначений службою у справах дітей. Вік дітей - від 3 до 18 років. Категорії дітей - діти, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульні діти.

 

 

 

Ганна Христова, кандидат юридичних| наук, доцент кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, експерт ХОФ «Громадська альтернатива»

 

Аналіз відповідності національного законодавства Україниміжнародним стандартам в галузі дотримання прав та забезпечення потреб дітей груп ризику

Захист прав та забезпечення потреб дітей груп ризику в Україні становить собою комплексну міжгалузеву проблему, на врегулювання якої спрямований широких перелік законодавчих актів, що належать до конституційного, сімейного, адміністративного, кримінального-процесуального, кримінально-виконавчого та інших галузей законодавства України. Масштабність проблеми виключає можливість її вичерпного висвітлення в межах однієї доповіді з обмеженим обсягом та обумовлює необхідність виділити та зосередити увагу на окремих законодавчих інститутах, які у перше чергу потребують вдосконалення в світлі міжнародних стандартів прав дитини, а саме:

  • проблеми законодавства України щодо попередження жорстокого поводження з дітьми, зокрема насильства над дітьми в сім’ї в світлі міжнародних стандартів у галузі дотримання прав та забезпечення потреб дітей груп ризику
  • відповідність процедури допиту малолітніх та неповнолітніх осіб, що стали свідками або потерпіли від злочинних діянь, міжнародним стандартам прав дитини
  • проблеми відповідності кримінального провадження у справах про злочини (об’єктивно протиправні діяння), вчиненні особами, що не досягли 18 років, міжнародним стандартам та правилам, які стосуються розгляду справ та здійснення правосуддя щодо дітей

 

  1. Проблеми законодавства України щодо попередження жорстокого поводження з дітьми, зокрема насильства над дітьми в сім’ї в світлі міжнародних стандартів у галузі дотримання прав та забезпечення потреб дітей груп ризику

 

Жорстоке поводження з дитиною виступає однією з ключових передумов, які спричиняють приналежність дітей до дітей групи ризику, оскільки насильство над дітьми, з одного боку, перетворюють дитину на жертву, яка страждає від насильницького ставлення до неї, з іншого боку – провокує їх деморалізацію, породжує агресивність та жорстокість з боку самої дитини, що призводить до їх можливих конфліктів з законом.  

Міжнародно-правові засади запобігання жорстокому поводженню з дітьми на рівні ООН закладаються Загальною декларацією прав людини 1948 р. (ст. 5), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р. (ст. 7) та іншими базовими міжнародно-правовими документами ООН з прав людини. У 1959 році ООН ухвалює документ, безпосередньо спрямований на захист дітей від насильства та порушення їх прав - Декларацію прав дитини, однак вона не має юридично обов’язкової сили та містить лише рекомендації державам-учасницям. 20 листопада 1989 р. ухвалюється Конвенція ООН про права дитини[17] - так звана “світова конституція прав дитини”, яка проголошує право на рівень життя, достатній для забезпечення розвитку дитини, ліквідації насильства і ліквідації сексуальної та економічної експлуатації дітей.

Конвенція відіграє принципово важливу роль у викорінюванні насильства по відношенню до дітей. Низка її положень прямо спрямована на протидію жорстокому поводженню з дитиною та їх захист від всіх форм насильства, а саме: ст. 28 Конвенції, в якій вказується, щодержави-учасниці вживають усіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, які грунтуються на повазі до людської гідності дитини; ст.34 Конвенції, якою передбачено, що держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень; ст.37 Конвенції, яка вказує на обов’язок всіх держав-учасниць забезпечити, щоб жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання[18]; ст. 39 Конвенції, в якій йдеться про обов’язок держав-учасниць вживати всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів.

Спеціальною статтею, що спрямована на заборону жорстокого поводження щодо дитини, є ст. 19 Конвенції, в якій вказується, що «держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину».

Заборонні жорстокого поводження з дітьми як з боку агентів держави, так і з бокубатьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи значну увагу приділено також на регіональному рівні, зокрема Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.)[19], а також прецедентним правом Європейського Суду з прав людини. Слід підкреслити, що Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” практика Європейського суду з прав людини (далі – Суду), тобто його прецедентне право, офіційно визнана джерелом права України (ст. 17 Закону).

Ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод прямо передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Європейський суд з прав людини визнав, що жорстоке поводження з дитиною, зокрема насильство над дітьми в сім’ї, яке не було вчасно попереджене чи зупинене державою, може призвести до порушення 3 статті Європейської конвенції, а також  ст. 1 «Обов’язок дотримуватись прав людини», ст. 2 «Право на життя»; ст. 4 «Заборона рабства та примусової праці»; ст. 8 «Право на повагу до особистого та сімейного життя»; ст. 13 «Право на ефективні засоби правового захисту» і навіть ст. 14 «Заборона дискримінації».

Європейський суд однозначно визнав, що насильство в сім’ї завжди зачіпає інтереси дитини, навіть у разі, якщо відбувається між дорослими членами родини. Дітям належить право на особливий захист з боку суспільства від будь-якої з форм дискримінації чи пригноблення, а також від будь-якого зловживання владою у сім'ї. Систематичне вчинення насильства щодо дитини або в її присутності вважається вагомою підставою для обмеження або позбавлення кривдника його прав щодо дитини (права спілкування, проживання, інших форм контакту з дитиною тощо).  

Про єдність стандартів ООН та Ради Європи у сфері попередження жорстокого поводження з дітьми свідчить той факт, щоСуд розпочав посилатись у своїх рішеннях на Конвенцію ООН про права дитини. У справі «А проти Великобританії» Суд посилається безпосередньо на ст. 37 та ст. 19 Конвенції ООН про права дитини, про які йшлося раніше, та рекомендує державам здійснювати захист дітей, що перебувають під опікою батьків або інших осіб, від «усіх форм фізичного та психічного насильства». У вказаному рішенні Суд однозначно вказує на відповідальність держави за захист дітей від насильства як в сім’ї, так і в будь-якому іншому місці. Таким чином, ігнорування державою проблем насильства над дітьми в сім’ї або в інших приватних установах, невживання відповідних заходів з метою його попередження, розглядається як потурання таким діям з боку держави та може розглядатися як порушення державою міжнародно-правових зобов’язань щодо захисту дітей від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. 

Міжнародне право прав людини приділяє окрему увагу запобіганню особливо небезпечним формам жорстокого поводження з дітьми, якими, зокрема, виступають торгівля дітьми, дитяча проституція, дитяча порнографія, сексуальна експлуатація дітей та деякі інші. З метою протидії цим край небезпечними появам насильства по відношенню до дітей на рівні ООН був розроблений та відкритий для підписання Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії[20], а також Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності[21].

На попередження найгірших форм жорстокого поводження з дитиною спрямована Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, ухвалена в межах Міжнародної організації праці[22]. 25 жовтня 2007 р. була відкрита для підписання Конвенція Ради Європи № 201 про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення[23], щодо якої ведеться активна робота над приведенням законодавства України у відповідність до цієї Конвенції з метою створення належних умов для її ратифікації парламентом України.

Вказані міжнародні стандарти протидії жорстокому поводженню з дітьми в цілому знаходять своє втілення на рівні національного законодавства України. Так, ст. 28 Конституції України закріплює право кожної особи, у тому числі дитини, на повагу до її гідності та вказує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Аналогічне положення відтворюється в ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України. У ст. 52 Основного Закону прямо вказується, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

10 травня 2002 р. Уряд України підписав Підсумковий документ Спеціальної Сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН „Світ, сприятливий для дітей”. Цей документ визначив чотири пріоритетні напрямки діяльності, серед яких – «захист дітей від жорстокого поводження, насильства та експлуатації». Нещодавно було ухвалено Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини[24], п. 4.7. якого безпосередньо присвячений проблемам «ліквідації  торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними».

Ключовим спеціальним актом законодавства у галузі захисту прав дитини та протидії усім формам насильства щодо неї виступає Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-III, ст.10 якого закріплює право на захист від усіх форм насильства та вказує, крім матеріального права, на процедурні засади захисту дитини від насильства та жорстокого поводження з нею.

Процедура розгляду скарг дітей на жорстоке поводження визначається Порядком розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення[25], в якому містить єдине в національному законодавстві нормативневизначення жорстокого поводження з дитиною, яке означає «будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею» (п. 1.4. Порядку). При цьому слід звернути увагу на те, що поняття жорстокого поводження з дитиною визначено на рівні підзаконного нормативно-правового акту, а не на рівні закону, що викликає суперечки навколо можливості його використання на міжгалузевому рівні.  

Предметом особливої уваги з боку суспільства та держави в останній час опинилася проблема попередження жорстокого поводження з дитиною в сім’ї. Пряма заборона на застосування будь-яких форм насильства по відношенню до дітей з боку батьків або осіб, що їх замінюють, міститься в Цивільному та Сімейному кодексах України (ч. 3 ст. 289 ЦК України, ст. 150, ч.ч. 6,7 ст. 159 СК України тощо). Основу законодавства України у сфері запобігання сімейному насильству, разом з Конституцією України, становить Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 р. № 2789-III, який визначає поняття насильства в сім’ї та виділяє чотири його види: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне, та  розкриває зміст кожного із зазначених видів насильства (ст. 1 Закону). Отже, насильство в сім’ї, на відміну від наведено вище визначення жорстокого поводження з дитиною, не включає поняття соціального насильства.

Жорстоке поводження з дитиною, а також вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва визнаються Сімейним кодексом України як підстави для позбавлення батьківських прав (відповідно, п. 3, п. 5 ст. 164 СК України) або відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (ч. 1 ст. 170 СК України).

Таким чином, наведені положення національного законодавства свідчать, що попередження жорстокого поводження з дітьми юридично виступає одним з пріоритетів державно-правової політики України, проте законодавство у цій сфері характеризується:

  • високим ступенем колізійності, яка проявляється вже на рівні визначення самого поняття «жорстоке поводження з дітьми» та його співвідношення з релевантними поняттями («насильство над дітьми», «насильство в сім’ї», «експлуатація дитини», «сексуальна експлуатація», «торгівля дітьми», «залучення дитини до зайняття  злочинною діяльністю, проституцією» «примушування до жебракування» тощо);
  • неналежним забезпеченням матеріального права юридичними процедурами, які визначають порядок діяльності органів і служб, на які покладається протидія жорстокому поводженню з дітьми, передусім – органів внутрішніх справ (міліції).

Зупинимося на таких основних проблемах:

1) Законодавство України про попередження насильства в сім’ї практично не враховує особливості профілактичної діяльності у сім’ях, де жертвами насильства в сім’ї стали або можуть стати діти, а також містить колізії, які істотно ускладнюють захист дитини, що постраждала від найбільш тяжких форм сімейного насильства, що містять ознаки складів злочинів.

Так, Розділ ІІІ Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» передбачає систему спеціальних заходів з попередження насильства в сім’ї, до яких належать:

  • офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї (ст. 10 Закону);
  • узяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, що здійснили сімейне насильство (ст. 12 Закону);
  • обов’язок пройти корекційну програму (ч. 3 ст. 10  Закону);
  • захисний припис (ст. 13 Закону).

 

Через існуючі колізії у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» можливість винесення кривднику захисного припису та направлення його для проходження корекційної програми у разі вчинення насильства по відношенню до дитини, яке містить ознаки складу злочину (таким насильством завжди є сексуальне насильство над дітьми у будь-яких формах, нерідко фізичне та економічне насильство над дитиною та інш.), виникає лише у тому випадку, якщо до цього особа, що вчинила цей злочин щодо дитини, скоїла насильство в сім’ї, яке не містило ознак злочину, та їй було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї.

 

Така ситуація має бути НЕГАЙНО усунута через внесення змін та доповнень до чинного Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» та забезпечення ним можливості застосування до насильника корекційних програм та (чи) захисного припису за наявності підозри у вчиненні ним злочинів щодо дитини внаслідок сімейного насильства.

При розробці змін та доповнень до чинного Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» необхідно привести інститут захисного припису у відповідність з міжнародними стандартами, віднести його винесення до компетенції суду, визначити термін дії від 30 діб до 6 місяців, передбачити серед заходів захисного припису:

- попередження особи, яка вчинила насильство в сім’ї, про недопустимість прямих і непрямих контактів з жертвою сімейного насильства за місцем її тимчасового проживання, навчання, а також в інших місцях її перебування;

- врегулювання доступу особи, яка вчинила насильство в сім’ї, до дітей, зокрема тимчасова заборона на здійснення батьківських прав щодо дитини (дітей) протягом дії захисного припису, за виключенням права на надання дозволу батьків на вивезення дитини за межі території України;

- вимога до особи, яка вчинила насильство в сім’ї, покинути спільне місце проживання кривдника та жертви сімейного насильства незалежно від того, хто володіє житлом на праві власності.

Невиконання умов, передбачених охоронним ордером, має тягнути за собою  кримінальну відповідальність, що не припиняє його дію протягом терміну, на який він винесений.

 

2) Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» від 25 вересня 2008 р. систему спеціальних заходів з попередження насильства в сім’ї, передбачену Законом України «Про попередження насильства в сім’ї», було доповнено обов’язком проходження корекційних програм.

Корекцій програми визначені як «програми, спрямована на формування гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім'ї особи, яка вчинила насильство в сім'ї» (ст.1 Закону). Вказані зміни набули чинності з 1 січня 2009 р., проте на сьогодні ці програми тільки починають запроваджуватися у чинну систему попередження насильства в сім'ї та жорстокого поводження з дітьми.

Незважаючи на вимоги міжнародних стандартів по захисту прав дітей групи ризику та дітей в конфлікті з законом, на рівні національного законодавства України не передбачено запровадження та проведення окремих корекційних програм для неповнолітніх осіб, які вчинили насильство в сім’ї. Відомо, що на етапі розробки таких програм фахівцями запропоновано окрему модельну корекційну програму для неповнолітніх кривдників, однак така вимога має бути передбачена на законодавчому рівні.

3)Законодавство України про попередження насильства в сім’ї суперечливо визначає відповідний структурний підрозділ ОВС, який має опікуватися родиною, де вчинене сімейне насильство, до якого мають відношення діти.

Так, відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» повноваження кримінальної міліції у справах дітей поширюються на випадки, коли:

- жертва насильства в сім'ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї не досягли 18-річного віку;

- особа, що вчинила насильство в сім'ї, не досягли 18-річного віку.

Тобто, за вказаним Законом, кримінальна міліція у справах дітей здійснює свої повноваження у сфері попередження сімейного насильства, передбачені ст. 6 Закону, як по відношенню до сімей, де насильство вчинено по відношенню до дитини (дітей), так і у разі, якщо сімейне насильство вчинюється неповнолітнім кривдником.

Однак, абз. 2 п. 3.2. Наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї» від 07.09.2009 № 3131/386, передбачається, що «працівниками кримінальної міліції у справах дітей профілактичні справи заводяться у випадках, коли особа, що вчинила насильство в сім'ї, не досягла 18-річного віку».

Це означає, що кримінальна міліція проводить профілактичну роботу з сім’ями, в яких вчинено насильство в сім’ї чи існує реальна загроза його вчинення, лише у випадках, коли таке насильство вчинене неповнолітнім кривдником. У разі, якщо дитина виступає жертвою сімейного насильства, профілактична робота з такою сім’єю ведеться дільничними інспекторами міліції, які переважно не мають ані спеціальної підготовки, ані відповідних навичок та методик для проведення профілактичної роботи з кривдниками в сім’ях, де жертвами сімейного насильства стали діти.   

4) Нарешті, прямим порушенням міжнародних стандартів захисту прав дітей, потерпілих від жорстокого поводження, виступає практична відсутність  у дітей можливості інформувати міліцію про факти такого поводження.

Така ситуація обумовлюється суперечливим регулюванням процедури приймання заяв та повідомлень від громадян, передбаченим на рівні відомчих (міжвідомчих) нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 2.1. Наказу Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11, «звернення (повідомлення) про факти жорстокого поводження з дитиною подаються як самою дитиною, так і фізичними особами за місцем їх проживання за наявності фактів такого поводження або при реальній загрозі їх учинення».

Більш того, можливість отримання звернень безпосередньо від дитини підтверджується п. 3.3.8. Порядку, згідно з яким «за всіма фактами жорстокого поводження з дітьми та результатами розгляду працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх зобов'язані інформувати:

  • заявника;
  • службу у справах неповнолітніх;
  • батьків дитини або осіб, які їх замінюють (за згодою дитини);
  • у разі необхідності, органи прокуратури та суд».

Однак, це положення залишається декларативним та не реалізується в практичній діяльності органів внутрішніх справ передусім через положення Наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються» від 14.04.2004 № 400. Цим порядком НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО особливу процедуру приймання та реєстрації заяви від дитини, а загальні правила прийому заяв не можуть бути реалізовані у разі подання заяви дитиною.

Зокрема, п. 2.4. Порядку передбачено, що «заяви або повідомлення представників органів державної влади  та  органів  місцевого  самоврядування, громадськості  чи окремих  громадян  про  злочини можуть бути усними або письмовими.

Усні заяви заносяться до протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву.

При цьому заявник попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, про що відмічається у протоколі.

Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення кримінальної справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве  повідомлення  про  вчинення  злочину і відібрати від нього відповідний підпис».

Очевидно, що ці та інші вимоги до приймання заяв від дитини не можуть бути реалізовані (дитина не може бути попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, малолітня дитина не може поставити підпис під документом та усвідомлювати його значення, дитина навряд чи буде мати при собі свідоцтво про народження, що дасть змогу пересвідчитись у її особі та інш.).

Таким чином, відомчі нормативні акти МВС України мають бути якнайшвидше приведені у відповідність до міжнародних стандартів в частині гарантування дитині можливості безпосередньо звернутися з заявою про вчинення щодо неї злочинних діянь, жорстоке поводження з дтиною.

 

2. Відповідність процедури допиту малолітніх та неповнолітніх осіб, що стали свідками або потерпіли від злочинних діянь, міжнародним стандартам прав дитини

Окрему проблему ставлення з боку агентів держави до дітей групи ризику, становить процедура та вимоги до допиту дитини, яка стала жертвою чи свідком злочину.

Серед міжнародних стандартів у галузі дотримання прав та забезпечення потреб дітей груп ризику, одним з документів, в якому найбільш докладно визначаються вимоги до допиту дитини – свідка чи жертви злочинних посягань, є   Конвенція Ради Європи № 201 про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення.

Конвенція № 201 передбачає окремий розділ, який стосується «розслідування, кримінального переслідування та процесуального права». В ст. 35 Конвенції «Опитування дитини» вказується, щокожна держава має вжити необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення:

a) проведення опитувань дитини без необґрунтованої затримки, відразу після повідомлення фактів компетентним органам;

b) проведення опитувань дитини, якщо це необхідно, у спеціально обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні;

c) проведення опитувань дитини особою, спеціально підготовленою для цих цілей;

d) проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими особами, якщо це можливо та де це доцільно;

e) якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження;

f) можливості супроводження дитини її законним представником або, де це доцільно, дорослим, якого вона сама вибирає, якщо стосовно цієї особи не буде винесено мотивованого рішення про інше.

Вимагається вжити необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення можливості запису на відеоплівку опитування жертви або, де це доцільно, свідка дитини та прийняття таких відеосвідчень як доказу в суді згідно з нормами її внутрішнього законодавства.

Більшість цих вимог не втілено на рівні національного законодавства України.

За кримінально-процесуальним законодавством України передбачається як допит дитини як на стадії досудового слідства (ст. 168 Кримінально-процесуального кодексу України), так і на стадії судового розгляду справи (статті 307, 308 КПК України), в ході якого всі учасники процесу, а також суд та прокурор матимуть можливість задавати питання свідкові чи потерпілому.

Відповідно до ст. 307 та ст. 308 Кримінально-процесуального кодексу України у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит дитини за ухвалою суду може бути проведений у відсутності підсудного. Після повернення підсудного до залу суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка чи потерпілого і надати йому можливість задавати питання свідкові чи потерпілому, а також дати пояснення з приводу їх показань. По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

За кримінально-процесуальним законодавством України особою, що проводить допит дитини на стадії досудового слідства, виступає слідчий, а на стадії судового розгляду справи – суд. Це не виключає право слідчого або суду доручити особам, які долучаються до проведення допиту, поставити перед свідком чи потерпілим ряд запитань.

Відповідно до ч. 1 ст. 168 та ст. 307 ст. КПК України, при допиті свідка у віці до 14 років, а на розсуд слідчого чи суду, і у віці від 14 до 16 років викликається педагог. Педагог виступає в даному випадку як спеціаліст

Слідчий або суд може визнати необхідною присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого віком до 16-ти років, що, як правило відбувається у разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.

До початку допиту зазначеним особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження і з дозволу суду задавати свідкові або потерпілому запитання. Слідчий або суд вправі відвести пoставлене запитання. Але запитання, поставлені дитині педагогом або лікарем, і їх зауваження обов'язково заносяться до протоколу допиту або протоколу судового засідання (ч. 2 ст. 168, ст. 307 КПК України).

Слід підкреслити, що законодавство України не виключає можливість залучення до участі в допиті неповнолітнього свідка разом з педагогом, лікарем та іншими передбаченими КПК України особами, спеціаліста — фахівця в галузі загальної психології та дитячої психології, проте і не вимагає участі такої особи при допиті дитини..

Відповідно ч.1, ч.2 ст. 168 та ст. 307 КПК України при допиті неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти рoків, а за розсудом слідчого або суду — віком до шістнадцяти років за необхідності викликаються батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

Інші вимоги до допиту дитини, закладені міжнародними стандартами прав дитини, кримінально-процесуальним законодавством України прямо не передбачені.Не вирішеними залишаються ще ряд важливих процесуальних питань допиту дитини, зокрема, вимога щодо підписання особою, яка допитується, протоколу допиту свідка чи потерпілого, вимога щодо оголошення їй змісту протоколу допиту та ін.

Крім того, міжнародні стандарти прав дитини поширюють вимоги щодо особливостей допиту та проведення інших слідчий дій на всіх осіб до досягнення 18 років, тоді як за кримінально-процесуальним законодавством України особливості допиту неповнолітнього свідка стосуються лише особи, яка не досягла 16 років.

 

Таким чином, експерти Проекту мають розробити:

- пропозиції щодо внесення до кримінально-процесуального законодавства України щодо приведення у відповідність до міжнародних стандартів процедури допиту дитини, яка стала жертвою чи свідком злочину, що є тим більше актуальним на етапі розробки нового кримінально-процесуального кодексу України, що зараз триває;

- методику допиту дитини - свідка або потерпілої від злочину, яку мають використовувати співробітники правоохоронних органів при здійсненні допиту дитини.

 

Матеріали, використані при підготовці цієї частини доповіді:

  • Христова Г. О. Законодавчі засади попередження жорстокого поводження з дітьми у світлі міжнародних стандартів прав дитини / Г. О. Христова // Вісник Академії правових наук України. – 2009. - № 3 (58). – С. 75-84.
  • Аналітична довідка «Законодавство України з питань протидії сексуальному розбещенню та сексуальній експлуатації дитини та шляхи його адаптації до вимог Конвенції  Ради Європи № 201», підготовлена Христовою Г.О. для Круглого столу «Законодавство і практика щодо захисту дитини від насильства» (Комітет Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, 17 березня 2010 р.)

 

3. Ввідповідність кримінального провадження у справах про злочини (об’єктивно протиправні діяння), вчиненні особами, що не досягли 18 років, міжнародним стандартам та правилам, які стосуються розгляду справ та здійснення правосуддя щодо дітей.

Найбільш уразливою категорією дітей групи ризику, які потрапляють у пряму залежність від дотримання міліцією та іншими правоохоронними органами міжнародних стандартів захист прав дітей, виступають діти, що яких існує інформація або розпочато провадження у справах про вчинені ними злочини.

Україна ратифікувала низку міжнародних документів, що стосуються захисту прав неповнолітніх, які вчинили злочин, передусім, Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.),  та інш. Проте чимало проблем, пов’язаних з провадженням у справах про злочини неповнолітніх, залишаються актуальними та потребують вирішення як на законодавчому рівні, так і на рівні правозастосовної практики, зокрема:

- Застосування індивідуального підходу під час прийняття процесуальних рішень, які стосуються неповнолітніх, вимагає з'ясування «характеристики особи неповнолітнього» (п. 3 ст. 433 КПК України). Перелік характеристик особи дитини, що підлягає встановленню за чинним законодавством, є явно недостатнім. З огляду на це поряд з віком неповнолітнього, станом його здоров'я та загального розвитку, обставинами, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявністю дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, необхідно з'ясувати також:

  • його вікові та психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, стан здоров'я, інтереси, ціннісні орієнтири та інше);
  • соціальну характеристику (взаємовідносини в сім'ї, колективі, ставлення до навчання, роботи, участь у громадянському житті тощо);
  • ставлення неповнолітнього до наслідків вчиненого ним діяння, що вимагає внесення відповідних змін до ст. 433 КПК України.

- У стресовій ситуації, якою є провадження в кримінальній справі, у підлітків загострюється тенденція до примітивних способів психологічного захисту, що проявляється в таких формах: реакція опозиції (бравада, демонстративний характер дій, висловлювань, який не є внутрішньо вмотивованим); реакція відмови (непідкорення вимогам); реакція ізоляції (прагнення уникнути негативних контактів); фрустрація у формі агресії чи уникнення від спілкування. Тому для підвищення достовірності данних, отриманих під час проведення процесуальних дій за участю неповнолітнього, виникає нагальна потреба в спеціальних знаннях у галузі дитячої та юнацької психології.

Ця проблема може бути вирішена шляхом уточнення правового положення педагога, який долучається до проведення допиту неповнолітнього: такою особою має бути визначений педагог або психолог, який є фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Необхідно також визначити коло його прав та обов'язків, а також розширити коло процесуальних дій, в яких є доцільною його участь. Таким чином, ст. 438 КПК України має бути приведена у відповідність до міжнародних стандартів захист прав дітей.

- З метою створення передумов для максимального врахування психологічних особливостей неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) та його здатності повністю усвідомлювати значення своїх дій та міри, в якій він міг керувати ними, необхідно вдосконалити законодавче врегулювання та поширити практику проведення судово-психологічної експертизи при провадженні в справах про злочини неповнолітніх.

- Для створення додаткових гарантій, які перешкоджатимуть незаконному та необгрунтованому втягненню неповнолітнього в сферу дії кримінального процесу, пропонується в структурних підрозділах МВС та прокуратури передбачити спеціалізований апарат слідчих, до виключної компетенції яких слід віднести питання порушення кримінальної справи та проведення досудового слідства у випадках, коли є дані, що у вчинені злочину приймав участь неповнолітній.

Доцільно забезпечити можливість проведення попередньої перевірки заяв та повідомлень, в яких є відомості про вчинення злочину неповнолітньою особою, кримінальною міліцією в справах дітей, яка згідно із Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» наділена для цього відповідними повноваженнями.

- Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх містять положення про початковий контакт неповнолітнього правопорушника з компетентними органами держави, який повинен відбуватися таким чином, щоб «поважати правовий статус неповнолітнього, сприяти його благополуччю та уникати спричинення шкоди з урахуванням обставин справи».

Враховуючи вимоги вказаного міжнародно-правового акта, а також те, що від враження, яке залишиться у неповнолітнього після спілкування з працівниками спеціальних підрозділів міліції, багато в чому залежить його подальша позиція в справі, працівники кримінальної міліції в справах дітей обов'язково повинні мати як юридичну освіту, так і педагогічні навички або значний досвід роботи з підлітками.

- Кримінальна практика свідчить, що неповнолітні підозрювані (обвинувачені, підсудні) не в повній мірі усвідомлюють надані КПК України можливості для свого захисту. Враховуючи те, що особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, важко розібратися у змісті передбачених законом прав, доцільно з моменту порушення кримінальної справи і в подальшому, на кожній стадії судочинства, вручати виписаний перелік прав та обов'язків, відповідно до його процесуального статусу. Про проведення вказаної процесуальної дії повинен складатися протокол, який підписується уповноваженим органом, підлітком та законним представником.

- Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість так званого «подвійного представництва» їх інтересів, тобто припускає одночасно участь у справі захисника та законного представника.

Розглядаючи діяльність захисника, участь якого обов'язкова в цій категорії кримінальних справ, можна відзначити їх надзвичайно пасивну поведінку на досудовому слідстві. З метою усунення такої ситуації необхідно підвищити ефективність захисту неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, зокрема:

  • здійснювати захист неповнолітніх дозволити лише адвокатам і надати їм право самостійно, незалежно від позиції підлітка, визначати лінію захисту для відстоювання його інтересів;
  • обов'язково сповіщати захисника про час і місце проведення слідчих дій за участю його підзахисного;
  • з метою уникнення випадків, коли органи досудового слідства за наявності до того підстав не визнають неповнолітнього підозрюваним або обвинуваченим, а допитують та провадять інші слідчі дії з участю підлітка як свідка, необхідно нормативно передбачити положення про обов'язкову участь адвоката при допиті неповнолітнього як свідка.

- Передбачивши участь законних представників неповнолітнього обвинуваченого на досудових стадіях процесу, законодавець чітко не визначив їх правове положення. Необхідно чітко окреслити права та обов'язки законного представника на всіх стадіях процесу, визначити момент, з якого він може вступити в справу, а також порядок вирішення колізій у випадках, коли інтереси неповнолітнього та його законного представника не збігаються.

- Необхідно розробити більш досконалу систему вимог, які висуваються при  затриманні або взятті під варту неповнолітнього, забезпечити врахування його індивідуально-психологічних особливостей при застосуванні вказаних запобіжних заходів, а також акцентувати увагу на доцільності їх призначення лише в тому випадку, коли немає можливості обрати інші заходи, передбачені статтями 149, 436 КПК України.

- В світлі міжнародних стандартів прав дитини необхідно розширити спектр запобіжних заходів, зокрема тих, які стануть альтернативою позбавленню волі. Ефективним запобіжним заходом може стати обов'язок періодичного звіту особи, яка не досягла вісімнадцяти років, перед компетентним державним органом (кримінальна міліція або служби в справах дітей) про її належну поведінку. Наведена пропозиція цілком відповідає Рекомендації К (80) 11 Комітету Міністрів державам - членам Ради Європи «Про взяття під варту до суду», яку було прийнято 27 червня 1980 р.

- Аналіз відповідних норм КПК і КК України свідчить, що існує певна категорія підлітків (чотирнадцяти - п'ятнадцяти років), які не досягай віку кримінальної відповідальності й вчинили суспільно небезпечні діяння, що є тяжкими або особливо тяжкими, щодо яких не можна обрати ні запобіжний захід, ні віддати до приймальника-розподільника, тобто немає можливості ізолювати їх від суспільства. Необхідно передбачити можливість поміщати до приймальника-розподільника всіх осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

При цьому необхідно передбачити можливість оскарження рішення про поміщення неповнолітнього правопорушника до приймальника-розподільника в апеляційному суді самостійно підлітком, його законним представником, захисником, що цілком буде відповідати ч. 4 ст. 5 Європейської конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.

 

При підготовці матеріалу по п.3 Доповіді використані матеріали:

Карпенко М. О. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх: Монографія. – Харків: ФІНН, 2009. – 240 с.

 

 

 

Вадим Пивоваров, помічник міністра внутрішніх справ України, Управління моніторингу з питань дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

 

Роль і функції криминальної міліції у справах  дітей

Законодавчаоснова

Закон України "Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи у справах дітей" від 24.01.1995 (зміни в 07.02.2007)

Ст. 5 Кримінальна міліція у справах дітей є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях, управліннях внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, м. Києві і Севастополі.

Постанова Кабінету Міністрів від 08.07.1995 № 502 "Про створення кримінальної міліції у справах дітей»

  • Конституція України;
  • Декларація прав дитини;
  •  Конвенція ООН “Про права дитини”;
  •  Карний кодекс України;
  •  Уголовно-процесуальный кодекс Украины;
  •  Закон України “Про міліцію”;
  •  Закон України "Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей ”;
  •  Закон України “Про оперативно-пошукову діяльність”;
  •  Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”;

 

У своїй діяльності КМСД також керується: постановами ВС України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про кримінальну міліцію у справах дітей, нормативними актами МВС України, а також рішеннями місцевих органів виконавчої влади

Кримінальна міліція у справах дітей створюється з метою профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку, і включається до складу кримінальної міліції системи МВС 

Обовязкии КМСД:

  • Проводити роботу, пов'язану з попередженням правопорушень серед дітей;
  • Виявляють, попереджують і розкривають злочини, здійснені дітьми;
  • Виявляють причини та умови, які сприяють скоюванню злочинів  дітьми, в межах своєї компетенції проводять дії з їх усунення, беруть участь в правовому вихованні дітей;
  • виявляти дорослих осіб, які втягують в злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію,жебрацтво

Права КМСД:

  • Доставляти дітей, що зробили правопорушення уВВД не більше ніж на 3 години.;
  • Відвідувати дітей правопорушників за місцем їх проживання.;
  • Вести облік осіб, які втягують дітей в протизаконну діяльність.;
  • Вилучати в невідкладних випадках дітей з сім'ї, перебування в якій погрожує життю і здоров'ю дітей.;
  • Затримувати і утримувати в спеціально відведених приміщеннях дітей до 14 років, що залишилися без опіки…;

Организационная диаграммаСтруктура КМСД

 

 

 

Механізми реагування на факти насильства в сім’ї

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 616 "Про затвердження Порядку розгляду заяв і повідомлень про здійснення насильства в сім'ї або реальну його загрозу ”.

  • Пунктом 7 передбачений розгляд заяв про здійснення насильства в сім'ї упродовж 3 діб, а якщо потрібна додаткова перевірка упродовж 7 календарних днів.
  • Пунктом 8 - постановлено службі дільничних інспекторів міліції і кримінальній міліції у справах неповнолітніх інформування упродовж 3 днів управлінь або відділів у справах сім'ї і молоді місцевих органів виконавчої влади

Спільний наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді таспорту і Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2009 № 3131/386

  •    „Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді  з відповідними підрозділами органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї”

 

 

 Олексій Лазаренко, головний спеціаліст Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ МВС України

 

Дотримання прав дитини, яка з тих чи інших причин вступила у конфлікт із законом

В статті розглядається питання дотримання прав дитини в діяльності органів внутрішніх справ, відповідність порядку та процедури затримання неповнолітніх міжнародним стандартам, зокрема Конвенції ООН про права дитини

Декларація прав дитини, яка була прийнята резолюцією 1386 (XIV)  Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1959 року проголошує основні принципи,  яких повинні дотримуватися держави при розробці та прийнятті національного законодавства. Також Організація Об'єднаних Націй  в  Загальній  декларації прав  людини  проголосила,  що   діти  мають  право  на  особливе піклування і допомогу. Особливість дитини як суб’єкта правових відносини зокрема визначають Конвенція ООН про права дитини, Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення  правосуддя  щодо неповнолітніх („Пекінські правила”), Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів.

Україною ці міжнародні акти були ратифіковані і вони стали частиною національного законодавства. Крім того прийнято цілу низку національних законів, відповідно до яких держава гарантує дотримання прав, свобод і законних інтерсів дітей. Зокрема, Закон України „Про охорону дитинства” чітко визначає пріоритети держави в охороні дитинства –  розширення соціально-правових   гарантій   дітей,  забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного   розвитку   молодого   покоління, створення соціально-економічних  і  правових  інститутів  з  метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Відповідно до статті 40 Конвенції ООН про права дитини, –  діти, які з тих чи інших причин вступили у конфлікт із законом заслуговують на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості,  зміцнює в  ній повагу  до  прав  людини  й  основних  свобод  інших  та при якому враховуються вік дитини і бажаність  сприяння  її  реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

Саме з цією категорією дітей доводиться найчастіше стикатися працівникам міліції. Вони вчиняють правопорушення, злочини, залишають місця проживання, вживають наркотичні та психотропні речовини, алкоголь. Іншими словами мають відхилення від визначених  суспільством  правомірних  норм поведінки.

В кримінології, педагогіці та психології відхиленням у поведінці дітей  є певне визначення  –  девіантна поведінка. Девіантна поведінка (англ. deviation – відхилення) – це система вчинків або окремих проступків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у незбалансованості психічних процесів, не адаптивності, порушені процесу самоактуалізції і відхиленнях від морального та естетичного контролю над особистісною поведінкою[8].

Одним із завдань міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення[2]. Власно кажучи, що саме слід вважати правопорушенням? Правопорушення – це будь-яке невиконання не тільки моральних, але і правових норм, вимог закону про належну поведінку, у результаті чого ці норми порушуються[1].  Воно може полягати в здійсненні забороненої дії або, навпаки, у невиконанні запропонованого законом обов’язку. Тим самим можна констатувати, що правопорушення – одна з форм антигромадської поведінки, яка має специфічні ознаки, що підтверджують його обумовленість поведінковим фактором[4].

 

Саме під час здійснення заходів, пов’язаних із можливим затриманням, доставлянням неповнолітнього до органу внутрішніх справ, подальшим проведенням перевірки, дізнання та досудового слідства виникає ризик порушення прав дитини, як особливого суб’єкта правових відносин.

 

Пункт bстатті 37 Конвенції ООН про права дитини визначає, що жодна  дитина  не  може бути  позбавлена  волі  незаконним  або свавільним  чином.  Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються  згідно з законом та використовуються лише як крайній захід  і  протягом  якомога  більш  короткого відповідного періоду часу[2].

 

Підстави затримання і термін утримання неповнолітніх віком до 14 років, які залишились без опіки та піклування, а також вчинили злочини до віку, з якого за такі діяння передбачена кримінальна відповідальність, визначені у ст. 5 Закону України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. Термін утримання не повинен перевищувати 8 годин [4]. В той же час адміністративна відповідальність за правопорушення, відповідно до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення настає з 16 років. Тому за вчинення правопорушення неповнолітній у віці від 16 до 18 років може бути підданий адміністративному затриманню.

 

Підстави, порядок та строки адміністративного затримання громадян органами внутрішніх справ визначені у ст.ст. 262-265 КУпАП. Адміністративне затримання може тривати не більше як три години. Але у виняткових випадках законами України може встановлюватися інші строки, наприклад до розгляду справи судом[6]. Якщо порівняти з попередньою нормою ми бачимо певну колізію. Адже дитину у віці до 16 років, яка вчинила правопорушення, залишились без опіки та піклування можна утримувати до 8 годин, а дитину старшого віку – 3 години.

 

Особливістю застосування чинногоКодексу України про адміністративні правопорушення є те, що склади правопорушень, які ним визначаються були просто неприйнятні до неповнолітніх у радянські часи (кодекс був прийнятий у 1984 році). Суспільство не могло собі уявити, що молоді люди у віці 17 років, які наприклад є студентами вищого навчального закладу, можуть порушити порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій (ст. 185¹ КУпАП). Адже суспільні інститути того часу передбачали обов’язковість членства молоді у ВЛКСМ. Діяльність поодиноких громадських організацій було суворо регламентована і піднаглядна. Випадки вчинення  правопорушення неповнолітнім, який досяг 16-річного віку рахувалися  надзвичайними подіями і торкалися, як правило,  всього колективу (школи, ПТУ, інституту). Саме з цим  пояснюються види покарання щодо неповнолітніх, визначені ст. 24¹ КУпАП (зобов’язання публічно або в іншій формі просити вибачення, застереження, догана, передача під нагляд батькам, колективам, громадянам).

 

Процедура затримання неповнолітньої особи за підозрою у вчинені злочину, якщо вона досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність визначена ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України. Перелік підстави для затримання чітко визначений законом:  коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;  коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;  коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

Неповнолітні, які затримуються за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового тримання на таких самих правах, як і заарештовані. Для затримання санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого вручається затриманому і направляється прокурору. Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обраховується з моменту доставляння її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про розшук і затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин. Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз’яснити затриманому його права й обов'язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання[7].

У будь-якому із зазначених випадках актуальним є обов’язковість забезпечення виконання пункту d.ст. 37 Конвенції ООН про права дитини щодо права кожної дитини, позбавленої волі на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати  законність  позбавлення  її  волі перед судом чи іншим компетентним,  незалежним і безстороннім  органом  та  право  на невідкладне   прийняття   ними   рішень   щодо   будь-якої   такої процесуальної дії. 

 

 

Література

 

1. Егоров А.Ю. Расстройства поведения у подростков: клинико-психологические аспекты / А.Ю. Егоров, С.А. Игумнов. – СПБ.: Речь, 2005. –  436с.

2. Закон України Про міліцію. /Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР)/ -1991, N 4, ст.20

3. Закон України Про ограни і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей(Назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом N 609-V від 07.02.2007). –/Відомості Верховної Ради України (ВВР)/ -  1995, N 6, с. 35.

4. Змановская Е.В. Девиантология: Психология отклоняющегося поведения: учеб. Пособие для студ. высш.учеб. заведений. – 2-е изд., испр./ Елена Валериевна Змановская.  – М.: „Академия”, 2004 – с. 287.

5.Конвенція ООН про права дитини. Див. ресурс: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=995_021

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. /Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР)/ - 1984, додаток до N51. с. 1221

7. Маляренко В.Т. Коменат до Кримінально-процесуального кодексу України. / Маляренко В.Т., Гончаренко В.Г. – Форум,  2003. – 938 с.

8. Оржеховська В.М. Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх: навч. посібник / В.М. Оржеховська, Т.Є.Федорченко – Черкаси. – вид. Чабаненко Ю, 2008. – 376 с.

 

 

 

 

Вікторія Федотова, головагромадської організації «МАРТІН-клуб», координатор проекту «Правозахисна дитячамережа Донбасу».

 

Тортури та жорстоке поводження з дітьми груп ризику. Огляд практики МГО "Мартін-клуб" та "Дитячої правозахисної мережі Донбасу».

Молодіжна громадська організація "Мартін-клуб" з 1999 року займається рішенням проблем безпритульних дітей, дітей, які з різних причин виявилися без достатньої опіки сім'ї. З 2000 року нами відкритий реабілітаційний центр для таких дітей, який працює по теперішній час.

Основною роботою, на якій базуються усі послуги, які ми надаємо нашій цільовій групі, є встановлення первинного довірчого контакту з дитиною. Від виконання цієї роботи залежить як кількість наших клієнтів, так і якість змін, які привносяться у життя дитини за допомогою нашої організації. Таким чином, людям, що мають довірливий контакт з підлітком вдається дізнатися подробиці про їх вуличне життя, досить часто приховане як від найближчого сімейного і шкільного оточення, так і від суспільства в цілому.

У 2006 році ми проводили дослідження, спрямоване на виявлення специфіки життя безпритульних дітей в м.Макєєвка.

Говорячи про причини, які змушують дитину просити допомоги у соціальних працівників, слід зазначити насильство в сім'ї, алкоголізм (77%) і наркоманію(13%)  батьків. Більшість відповідей на питання "Де зараз проживає сім'я"? носять ухильний або узагальнюючий характер: "Удома" (40%). Проте чітко знають, за якою адресою знаходиться сім'я 26,7% підлітків. З представленого матеріалу можна зробити конкретне узагальнення: діти фактично позбавлені можливості бути захищеними сім'єю. Усі опитані не відвідують школу (інтернат) більш ніж 2 місяці, 76% опитаних хлопців не змогли згадати імені їх шкільного учителя. Так ми можемо побачити, що стабільних взаємин з школою у дітей так само немає, вони не мають можливості отримувати підтримку з цього джерела. Практика показує, що хлопці часто дізнаються про того, хто є їх офіційним опікуном тоді, коли здійснюють злочин і міліція притягає опікуна в якості законного представника.

 

Опинившись у ситуації, коли підтримка сім'ї і школи відсутня, дитина веде небезпечне і кримінальне життя і неминуче має взаємини з різними державними структурами, у тому числі і з міліцією.

З практичних спостережень впродовж 10 років роботи з цією категорією дітей можна виділити наступне:

1.   Більшість дітей, позбавлених підтримки сім'ї, здійснюють кримінальні дії.

2.   Серед цієї категорії дітей є діти, які ніколи не здійснюють кримінальних дій

 

Діти цієї категорії зазнають приниження і тортури з боку співробітників міліції, співробітників психіатричних лікарень

 

  1. Діти цієї категорії не мають захисту офіційних опікунів (батьків, співробітників шкіл, інтернатів, училищ, інших органів, на яких держава поклала цю функцію)
  2. У дітей, що належать до різних соціальних груп територіально, існує схоже ставлення і схожа за змістом інформованість про види тортур з боку співробітників органів міліції, що говорить про системність проблем
  3. Існують випадки, коли безпритульні діти брали на себе провину за злочини, які вони не здійснювали. Це відбувається частково через їх упевненості в безкарності, частково через умовляння співробітників міліції, що поєднуються з насильством і приниженнями.
  4. Ставлення співробітника міліції до дитини цієї категорії безпосередньо залежить від його особистої порядності.
  5. Порушення прав дитини співробітниками сектора кримінальної міліції у справах дітей здійснюється рідше, ніж співробітниками інших підрозділів органів міліції.
  6. Співробітники державних структур, покликаних захищати права дітей, поганообізнані про зміст цих прав (у тому числі і співробітники міліції)

 

Внаслідок того, що встановлені довірливі стосунки є важливим компонентом роботи нашої організації, ми володіємо відносно достовірною інформацією про правдивий стан справ відносно тортур і принижень дітей в міліції та в інших установах.   В той же час встановлення фактів тортур і насильства є украй скрутним з ряду причин:

  • Діти бояться свідчити, оскільки знаходяться в украй уразливому положенні
  • Більшість дітей, з якими відбуваються подібні інциденти, не можуть бути свідками в суді через вік
  • Діти з низьким рівнем освіти, часто з інтелектуальними проблемами не в змозі пояснити, де саме і в який час відбувалися події
  • Частіше за все повідомлення про насильство в міліціюдоходять до громадських діячів через досить тривалий проміжок часу, коли вже неможливо провести експертизу. Відбувається це частково через пасивність дітей і труднощів розрізнення хорошого і поганого через загальне наповнення їх життя негативними проявами
  • У співробітників громадських організацій соціальної орієнтації як правило низька компетенція в області захисту прав і юриспруденції

 

Нижче наведені приклади з практики

  1. У 2008 році працівники міліції при розслідуванні крадіжки, здійсненої в районі базару, затримали групу безпритульників, що складається з 8 дітей. При обшуку у дітей були виявлені складові виготовлення вуличного наркотика ("бовтанки") - оцет, марганцівка, шприци, а так само клей, який діти вживають в якості інгалянта-наркотика. Міліція діяла грубо, била хлопців, один із співробітників міліції примушував підлітка їсти клей, майже наливши його в рот дитині. Коли колега його зупинив, міліціонер вилив на голову підліткові увесь тюбик з клеєм.
  2. У травні 2009 міліція з кімнати в гуртожитку прямо з ліжок забрала в райвідділ 2 підлітків, звинуваючи їх в участі в розбійному нападі на 10-річного хлопчика з метою заволодіння його мобільним телефоном. Підлітків били, душили рушником, надівали на голову целофанові пакети і затикали при цьому рот і ніс згори пакету рукою, так, щоб не можна було дихати, били ногами. Підлітка вагою в 35 кг били стільцем по спині, коли він стояв і коли впав на підлогу. Підлітки є сиротами, їх допитували без офіційних опікунів, педагог з училища був викликаний в міліцію в 13-00, коли хлопці зізналися в злочині, якого не здійснювали (є алібі, яке було підтверджено пізніше завучеві училища, на якого у свою чергу ті ж співробітники міліції чинили тиск, закривши її на півдня в кабінеті в міліції з вимогами відмовитися від ідей надати свідчення, які засвідчать провину хлопців). В даний момент справа передана до суду, провина підлітків документально доведена, фактичнозлочин був скоєний іншими людьми, що залишаються на волі.
  3. 12-річний С. розповідав про тортури під назвою "стільчик", які співробітники міліції застосовували до нього і його друзівз вулиці. Дитині пропонують спертися спиною об стіну, ногами, зігнутими під кутом 90 градусів упертися в підлогу, витягнути руки вперед і рахувати. Впасти, сісти або встати забороняють. Наш підопічний втратив свідомість на цифрі 364.
  4. У кабінеті до підлоги прикручені саморезами робочі черевики, в які взувають підлітка, зав'язують шнурки і б'ють, тим самим добившись нерухомості битого (назва тортур - "чоботи-скороходи").
  5. 10-річна дівчинка Л. повідомила про те, що на вулиці працівники міліції били її взуттям по окістю, по нозі трохи вище за ступню. Коли вона впала, її били ногами, вона піднімалася, її знову били по ногах, і вона знову падала.
  6. При спробі отримати відомості від тієї ж дівчинки в реабілітаційному центрі при вихователя і 10 інших дітей міліціонер лаяв дитину матом, обзиваючи принизливими для дівчинки словами
  7. Працівник ОКМДН уклав парі зі своїми колегами на кількість презервативів в урні. Він змушував до сексуальних стосунків затриманих дівчаток.
  8. Підліткам пропонували в темній кімнаті палити сигарету, били по вогнику, гасити забороняли.
  9. Підлітка підвішували на двері із зав'язаними за спиною руками, викручуваючи їх витягуванням за мотузок на інший бік дверей.
  10. На підлітка надівають протигаз, затикаючи трубку (назва тортур - "слоник")
  11. Підлітка піднімає до стелі іншої підліток, обертається разом з ним, верхня дитина тримає руками розжарену лампочку, викручуючи її (назва тортур - "лампочка")
  12. Дитину кладуть верхньою частиною тулуба на стіл, б'ють по сідницях палицею (назва тортур - "бабусин тапок").

 

Ці відомості отримані безпосередньо від дітей, які зазнали тортури.

[1]ЗУ «Про охорону дитинства», N 2402-III, 26.04.2001та ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», N 2342-IV, 13.01.2005

[2]Там же

[3]Постанова КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», N866, 28.09.2008

[4]ЗУ «Про охорону дитинства», N 2402-III, 26.04.2001

[5]ВизначенняДержавного інституту проблем сім’ї та молоді

[6]Там же

[7]Визначення UNICEF

[8]ЗУ «Про охорону дитинства», N 2402-III, 26.04.2001

[9]На основі «Загального Коментару №6 (2005)», CRC/GC/2005/6

[10]ЗУ «Про соціальні послуги», N 966-IV, 19.06.2003

[11]Постанова КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», N866, 28.09.2008

[12]Постанова КМУ «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей», N1068, 30.08.2007

[13]ЗУ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», N 2558-ІII, 21.06.2001

[14]ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», N20/95-ВР, 24.01.1995

[15]Постанова КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», N866, 28.09.2008

[16]Там же

[17]Конвенція ООН про права дитини була ратифікована Україною Постановою Верховною Ради від 27 лютого 1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 р.

[18]Цюстаттю буде нижче розглянуто більш докладно.

[19]Конвенцію ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р.

[20]Протокол ратифікований Законом України «Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії» від 3 квітня 2003 р.

[21]Протокол був ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколупроти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)»  від 4 лютого 2004 р. та набув чинності для України 21 травня 2004 р. 

[22]Конвенцію ратифіковано Законом України №2022-IIIвід 5 жовтня 2000 р. Конвенція передбачає, що держави-учасниці вживають всіх заходів, у тому числі, розробляють та здійснюють програми дій, по ліквідації найгірших форм дитячої праці.

[23]Конвенція підписана від імені України паном О. Лавриновичем згідно з Розпорядженням Президента України 19 жовтня 2007 р. № 222/2007-рп.  

[24]Національний План затвердженийЗаконом України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 5 березня 2009 р. № 1065-VI.

[25]Порядок затвердженийНаказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України 16.01.2004 № 5/34/24/11 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 січня 2004 р. за № 99/8698.


Source URL: https://postup.lg.ua/korotkiy-oglyad-situaciyi-z-dotrimannya-prav-ditey-grup-riziku-v-ukrayini