Діти - не янголи. Вони теж можуть робити жахливі вчинки, і навіть злочини. І тоді виникає закономірне питання: хто винен? Хто повинен понести покарання за скоєну крадіжку, пограбування, вбивство?
Діти чиїх батьки? Чи може дитина давати собі звіт у скоєному злочині, чи вся вина повинна лягти на плечі дорослого?

Судова система України дає однозначну відповідь: дитину треба карати з усією суворістю закону. При цьому, зазвичай не беруться до уваги вікові та психологічні особливості, можлива відсутність батьківської уваги, сторонній вплив. Держава карає дитину майже так само суворо, як дорослого. Всім відомо, що колонії, в яких неповнолітнім злочинцям належить понести покарання - ні що інше, як в'язниці суворого режиму. У них панують свої закони, часом навіть більш жорстокі, ніж у дорослих.

У зв'язку зі сформованою ситуацією українські правозахисники констатують систематичні порушення прав дитини в Україні. Особливо гостро стоїть проблема взаємовідносин між міліцією та дітьми вразливих груп.
 
«Аналізуючи статистику звернень до громадських приймалень, варто відзначити, що права дітей порушуються співробітниками органів внутрішніх справ постійно. Повсякденною практикою міліціонерів є застосування до дітей жорстокого, такого, що принижує гідність, поводження. Навіть під час профілактичної роботи на вулицях до дітей застосовується «превентивне» насильство: удари, залякування, зафіксовані випадки виливання на голову дитини клею, що містить ацетон (уживаного в якості інгалянтів). Мають місце і довільні затримання, нескладання або несвоєчасні складання протоколів, неповідомлення батьків (законних представників). У ході слідчих дій у міліції нерідко застосовують психологічний тиск, і навіть фізичний вплив», - характеризує ситуацію правозахисник Костянтин Реуцький, голова правління Правозахисного центру «Поступ».

Для того, щоб вплинути на ситуацію, правозахисники з трьох країн - України, Німеччини та Польщі розпочали розробку нової стратегії дій на захист дітей груп ризику. Першим кроком на шляху до глобальної зміни системи покарання неповнолітніх стала реалізація проекту «Дії на захист дітей груп ризику: досвід Польщі, Німеччини та України», презентація якого була представлена на щорічній конференції «Розвиток освіти у сфері прав людини в Україні» Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини».

У своїх рекомендаціях європейські експерти зійшлися на тому, що першочерговим завданням має стати запровадження навчальних модулів для підготовки кадрів у системі освіти МВС України. Інакше змінити ситуацію буде вкрай складно, адже більшість порушень пов'язано з низьким рівнем освіченості рядового складу української міліції.

Ольга Саломатова, Гельсінський Фонд з Прав Людини (Варшава, Польща):
«Чи то міліціонери не знають процедури, чи то просто не хочуть її дотримуватися, тому що вважають дітей групи ризику злочинцями відпочатку, однак найсерйозніші порушення відбуваються під час контакту міліції з дитиною. У Європі давно зрозуміли, що до дітей повинен бути особливий підхід. Підхід, закріплений у нормах українського законодавства. Друге питання - це необхідність ефективного навчання майбутніх міліціонерів. Однак це можливо тільки при спеціальному навчанні самих викладачів, із залученням фахівців та громадських організацій для передачі спеціалізованих знань.
Насторожує сам факт того, що нижчим чинам міліції взагалі не викладають права людини. Отже, не може бути й мови про вироблення чутливості, розуміння прав людини і розуміння цінності самої людини. В існуючій системі на чільне місце стає покарання. Дитина повинна бути покарана, повинна знати своє місце, повинна вести себе певним чином.
В Україні багато хто забуває, що дитина - це особливий суб'єкт. І можливості міліції у яких-небудь діях відносно дитини повинні бути сильно обмежені. Це один з важливих аспектів, про який ми говоримо в рекомендаціях. На це просто необхідно звертати увагу під час проведення освітніх модулів.
Можу відзначити, що в Польщі підхід споконвічно інший. Там немає карального підходу - є підхід виховний. У Європі взагалі немає поняття «вини дитини».
Як змінити ставлення до проблеми в Україні? Це наша довгострокова мета. Щоб змінити систему, потрібно починати із законодавства. А це не один день. Можливо, років за п'ять, почнуться серйозні базові зміни. Будемо сподіватися».

Агнешка Маковська (Agnieszka Makowska), Районне управління поліції Варшава Воля (Варшава, Польща):

«Навчання правам людини в міліції має здійснюватися як для курсантів МВС так і для співробітників. Це нормальна європейська практика.
На польському прикладі я можу говорить про те, що обов'язкове навчання правам людини в нашій поліції просто необхідне. У рекомендаціях українському уряду ми описали процедури, яких повинен дотримуватися поліцейський при контакті з неповнолітніми. Для того, щоб допомогти українським колегам, ми хочемо поділитися з ними нашим досвідом. Адже ми знаємо, яким чином можна встановити співпрацю з громадськими організаціями і яким чином можна використовувати ті знання, якими вже володіють у цих організаціях. Крім того, просто необхідний обмін досвідом між підрозділами МВС. У цьому - запорука успіху.
Зараз ми піднімаємо питання про впровадження спеціального курсу в усі навчальні заклади МВС України. Думаю, у нас все вийде».

Олександр Войтенко, тренер Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини»:
«Пророблена колосальна робота, проте далеко не факт, що наші рекомендації будуть прийняті. Однак ми хочемо вірити в те, що вони будуть розглянуті та в Україні почнуться серйозні зміни».

Зрозуміло, говорити про поліпшення ситуації поки рано. Основний тягар з розробки нової концепції неминуче ляже на плечі українських громадських діячів. Проте вже зараз можна говорити про те, що без серйозних змін у законодавстві ситуація з дотриманням прав дитини в Україні швидше за все не покращитися. Виходячи на свободу, дитині вкрай складно соціалізуватися і почати поламане життя з початку. Важливо пам'ятати, що, зіткнувшись з жорстокістю та свавіллям, дуже важко залишитися людиною.

Для довідки:
Проект «Дії на захист дітей груп ризику: досвід Польщі, Німеччини та України» був реалізований в рамках другого етапу плану дій Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини».
Адміністрування проекту взяв на себе Правозахисний центр «Поступ» (Луганськ, Україна) у партнерстві з Гельсінським Фондом з Прав Людини (Варшава, Польща) та Громадською організацією «Німецько-російський обмін» (Берлін, Німеччина).
Локальними українськими партнерами проекту стали: Громадська організація «МАРТІН-клуб» (Макіївка, Україна), Громадська організація «М'АРТ» (Чернігів, Україна), Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива» (Харків, Україна).
Проект фінансувався в рамках програми «Партнерство громадських ініціатив» Фондом імені Стефана Баторія, Фондом Роберта Боша та Фондом Польсько-українського співробітництва.