КОМІТЕТ З ПРАВ ДИТИНИ.     П’ятдесят шоста сесія.   РОЗГЛЯД ДОПОВІДЕЙ, ПОДАНИХ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 44 КОНВЕНЦІЇ.

Заключні зауваження:

Україна

 

ПОПЕРЕДНЯ НЕ РЕДАГОВАНА ВЕРСІЯ

1.                  Комітет розглянув третю та четверту зведену періодичну доповідь України (CRC/C/UKR/3-4) на своєму 1602-му та 1603-му засіданнях (див. CRC/C/SR.1602 та CRC/C/SR.1603), що відбулися 28 січня 2011 року, та прийняв на своєму 1611-му засіданні, що відбулося 3 лютого 2011 року, наступні заключні зауваження.

 

A.        Вступ

 

2.                  Комітет вітає подання державою-учасницею періодичної доповіді (CRC/C/UKR/3-4), та письмових відповідей на його перелік запитань (CRC/C/UKR/Q/3-4/Add.1), а також схвалює самокритичну природу доповіді, що сприяло кращому розумінню ситуації в державі-учасниці. Комітет високо оцінює відвертий та конструктивний діалог, що відбувся з представниками міжвідомчої делегації держави-учасниці.

 

3.                  Комітет нагадує державі-учасниці про те, що ці Заключні зауваження необхідно розглядати разом із затвердженими Заключними зауваженнями до першої доповіді держави-учасниці відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (CRC/C/OPAC/UKR/CO/1, 2011).

 

B.        Подальші заходи, вжиті Державою-учасницею, та досягнутий нею прогрес

 

4.                  Комітет позитивно відзначає здійснення наступних законодавчих та інших заходів:

 

            (a)    Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» у грудні 2010 року;

 

           (b)    Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії» у січні 2010 року;

 

            (c)    Закон «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у 2005 році;

 

           (d)    «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року» у березні 2009 року, прийнятий у якості Закону про національний план дій;

 

            (e)    «Національний стратегічний план дій з профілактики ВІЛ серед дітей і молоді груп ризику та уразливих до ВІЛ, догляду й підтримки дітей та молоді, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІДу» у травні 2010 року;

 

            (f)    Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки.

 

5.                  Комітет також високо оцінює ратифікацію чи приєднання держави-учасниці до:

            (a)    Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до Конвенції у лютому 2010 року;

           (b)    Другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари у липні 2007 року;

            (c)    Гаазької конвенції № 23 про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання у квітні 2007 року;

           (d)    Гаазької конвенції № 34 про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей у квітні 2007 року;

            (e)    Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей у 2006 році;

            (f)    Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми у вересні 2010 року.

 

C.        Основні проблеми, що викликають занепокоєння, та рекомендації

 

1.         Загальні заходи з впровадження

(Статті 4, 42, а також пункт 6 Статті 44 Конвенції)

 

Попередні рекомендації Комітету

 

6.                  Комітет вітає зусилля держави-учасниці, спрямовані на впровадження Заключних зауважень до попередньої доповіді держави-учасниці (CRC/C/15/Add.191, 2002), та до першої доповіді відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (CRC/C/OPSC/UKR/CO/1, 2007), що дало позитивні результати. Однак Комітет з жалем констатує, що ціла низка проблемних питань і рекомендацій була розглянута недостатньо або лише частково.

 

7.                  Комітет закликає державу-учасницю вжити усіх необхідних заходів для забезпечення виконання тих рекомендацій із Заключних зауважень до другої періодичної доповіді відповідно до Конвенції про права дитини та до першої доповіді відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, які не були реалізовані, або реалізовані недостатньо, у тому числі – рекомендації стосовно розподілу ресурсів, збору даних, гармонізації національного законодавства з положеннями Конвенції та її Факультативних протоколів, катувань та жорстокого поводження, адміністрування ювенальної юстиції, дітей, позбавлених сімейного середовища, сексуальної експлуатації та насильства, дітей з національних меншин, а також забезпечити адекватне подальше виконання рекомендацій, що містяться у цих Заключних зауваженнях.

 

Законодавство

 

8.                  Із задоволенням приймаючи той факт, що Конвенція та інші міжнародні договори мають пріоритет над національним законодавством у разі виникнення суперечностей між ними, та відзначаючи Закон «Про охорону дитинства» (2001) і змін (2007) до Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Комітет, однак, висловлює занепокоєння тим, що національне законодавство про права дитини залишається неадекватним, що передбачає масштабну роботу із  подальшого законодавчого запровадження Конвенції та її Факультативних протоколів.

 

9.                  Комітет закликає державу-учасницю здійснити комплексний перегляд усього національного законодавства з тим, щоб забезпечити його повну відповідність положенням Конвенції. Крім того, Комітет рекомендує державі-учасниці розглянути можливість прийняття комплексного Закону про права дитини, який би повністю включав у себе положення Конвенції та її Факультативних протоколів. 

 

Координація

 

10.       Комітет занепокоєний можливими викликами для сталості політики і програм держави-учасниці в інтересах дітей у контексті адміністративної реформи, розпочатої у грудні 2010 року (Указ Президента № 1085/2010). Визнаючи необхідність реформування та раціоналізації системи державного управління, Комітет, однак, особливо занепокоєний тим, що ліквідація Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту і передача його функцій Державній службі молоді та спорту при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту, а також розформування державних структур центрального рівня, пов’язаних з ліквідованим міністерством, становитиме загрозу існуючому професійному та технічному потенціалу у галузі захисту дітей. Крім того, Комітет із занепокоєнням відзначає, що реформі не передувало прийняття чіткого плану щодо делегування повноважень і функцій, пов’язаних з доглядом та захистом дітей.

 

11.       Комітет висловлює занепокоєння тим, що реформа системи державного управління може порушити ефективну координацію та впровадження  політики в інтересах дітей, що може призвести до погіршення послуг з підтримки, захисту та профілактики для дітей найвищого ризику. У зв’язку з цим Комітет занепокоєний інформацією про те, що роль Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства щодо координації заходів з формування та реалізації державної політики стосовно дітей обмежується обміном інформацією з певних питань. Крім того, Комітет з прикрістю констатує, що вказана Міжвідомча комісія не є постійно діючим органом.

 

12. У контексті адміністративної реформи, що відбувається, Комітет закликає державу-учасницю:

 

(a) Провести комплексний функціональний аналіз центральних та місцевих органів влади, що відповідають за забезпечення прав дітей, та переконатися, що відповідні обов’язки були належним чином делеговані та чітко визначені в рамках нової структури;

 

(b) Забезпечити безперервність реалізації ключових пріоритетів державної політики щодо дітей, зокрема проведення реформи системи опіки та піклування;

 

(c) Забезпечити ефективну координацію політики в інтересах дітей з боку Міністерства освіти і науки, молоді та спорту відповідно до реформи, і у зв’язку з цим переглянути роль та повноваження Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства, у тому числі – розглянути можливість для призначення органу державної влади вищого рівня у якості Головуючої організації, а також перетворити Комісію на постійно діючий орган для забезпечення ефективної міжміністерської координації;

 

(d) При розгляді вказаних вище рекомендацій звертатися за технічною допомогою до Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ).

 

Національний план дій

 

13.       Комітет вітає прийняття державою-учасницею в 2009 році Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року у якості Закону про Національний план дій. Відзначаючи прийняття відповідної Загальнодержавної програми з виконання Національного плану дій на 2010 рік, Комітет водночас занепокоєний обмеженими обсягами фінансування цієї програми у 2010 році (0,3% від затвердженого бюджету програми) та незначним прогресом у її впровадженні. З огляду на це Комітет із задоволенням відзначає інформацію, отриману від делегації держави-учасниці про те, що фінансові кошти для виконання Закону у 2011 році було зарезервовано, і що у співпраці з ЮНІСЕФ в країні було розроблено набір показників для моніторингу впровадження програми на місцевому та центральному рівні.

 

14.       Комітет закликає державу-учасницю забезпечувати ефективне виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року і, зокрема:

 

(a) Забезпечувати достатнє асигнування для щорічних Загальнодержавних програм з виконання Національного плану дій на період до 2016 року, та забезпечувати його фінансування окремою статтею у Законі про Державний бюджет на кожний рік;

 

(b) Забезпечувати ефективний моніторинг виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини, у тому числі  - забезпечуючи координацію заходів Міжвідомчою комісією з питань охорони дитинства.

 

Незалежний моніторинг

 

15.       Комітет позитивно відзначає призначення Спеціального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань захисту прав дитини, рівноправ’я та недискримінації, а також створення при Секретаріаті Уповноваженого відділу захисту прав дітей та гендерної рівності. Комітет також високо оцінює визнання Уповноваженим з прав людини таких проблем, як насильство у відношенні до дітей та торгівля дітьми і жінками, пріоритетними напрямками, і схвалює «Спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав дитини в Україні» 2010 року. Також відзначаючи мандат Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо отримання та розгляду скарг від дітей, і те, що у кожному відділі Секретаріату працює кваліфікований експерт, відповідальний за розгляд таких скарг, Комітет знову висловлює своє занепокоєння відсутністю незалежного механізму, наділеного спеціальними повноваженнями і адекватно забезпеченого ресурсами для аналізу впровадження Конвенції та її Факультативних протоколів (CRC/C/OPSC/UKR/CO/1, пункт 27).

 

16.       Комітет настійно рекомендує державі-учасниці вжити усіх необхідних заходів для створення окремого, незалежного національного механізму у повній відповідності до Паризьких принципів щодо статусу національних правозахисних установ (A/RES/48/134, додаток) для забезпечення комплексного і систематичного моніторингу прав дітей. З огляду на це Комітет рекомендує державі-учасниці прийняти Закон України про Омбудсмена у справах дітей. Комітет також рекомендує державі-учасниці вжити заходів для забезпечення цього національного механізму належними людськими і фінансовими ресурсами для гарантування йог незалежності та дієвості відповідно до Загального зауваження №2 (2002) про роль незалежних правозахисних установ.

 

Розподіл ресурсів

 

17.       Комітет занепокоєний тим, що його попередня рекомендація стосовно систематичного визначення величини та частки коштів Державного бюджету, що витрачаються на дітей і спрямовуються через державні та приватні установи або організації, не була реалізована (CRC/C/15/Add.19, пункти 294-371). Відзначаючи проект Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки, Комітет тим не менш занепокоєний тим, що проблеми дітей та родин з дітьми не знайшли у цьому документі належного відображення. Крім того, Комітет непокоїть той факт, що фінансування необхідних соціальних послуг ґрунтується на фінансових можливостях кожного окремого регіону, а також те, що держава-учасниця визнає факт неналежного впровадження цієї системи.

 

18.       Комітет закликає державу-учасницю вдосконалити власну політику та аналіз розподілу коштів на дітей, а також вжити заходів для того, щоб бюджетні асигнування на центральному та місцевому рівнях корелювали з реальними потребами та ефективністю реалізації. Далі Комітет рекомендує державі-учасниці вжити заходів для того, щоб реформи з подолання бідності зосереджувалися на соціальній допомозі та пільгах для малозабезпечених сімей та на захисті дітей. У зв’язку з цим Комітет закликає державу-учасницю включити конкретні рішення проблем бідності у родинах з дітьми у Загальнодержавну програму подолання та запобігання бідності на 2010-2015 роки.

 

Збір даних

 

19.       Комітет високо оцінює постійні зусилля держави-учасниці щодо створення ефективної системи збору даних для моніторингу та оцінки власної політики у галузі захисту дітей, у тому числі – шляхом створення системи ДевІнфо для контролю за реалізацією Національного плану дій. Тим не менш, у Комітету залишаються певні перестороги щодо відсутності національної бази даних з комплексними та деталізованими даними про дітей. Зокрема, комітет занепокоєний браком статистики щодо дітей, які наражаються на ризик катувань, домашнього насильства та/або інших форм жорстокого і неналежного поводження, щодо дітей-жертв сексуальної експлуатації та сексуального насильства, дітей з національних меншин, біженців та дітей-шукачів притулку.

 

20.       Комітет рекомендує державі-учасниці вжити усіх необхідних заходів для створення національної бази з питань дотримання прав дитини з комплексними даними, деталізованими за віком, статтю, етнічним і соціально-економічним походженням. Зокрема, у функціонуванні системи адекватна увага повинна приділятися дітям в ситуаціях уразливості, які можуть потребувати спеціального захисту.

 

Розповсюдження інформації про Конвенцію та підготовка спеціалістів

 

21.       Комітет занепокоєний поточною ситуацією з інформаційними матеріалами про Конвенцію, які є обмеженими у кількості і характеризуються низькою якістю, а також станом підготовки професійних груп, які займаються дітьми. Зокрема, у Комітету викликає занепокоєння обмежена кількість тренінгів з прав дітей серед співробітників правоохоронних органів, медичних і соціальних працівників, вчителів, співробітників імміграційних служб, представників судової влади та журналістів.

 

22.       Комітет настійно рекомендує державі-учасниці продовжувати збільшувати кількість та якість інформаційних матеріалів про Конвенцію, призначених для широкого розповсюдження серед громадськості. Комітет також заохочує державу-учасницю активізувати навчання з питань Конвенції серед різних фахівців, які працюють з дітьми, насамперед, серед співробітників правоохоронних органів, медичних працівників, соціальних працівників, вчителів, співробітників імміграційних служб, представників судової влади та представників засобів масової інформації. 

 

Співпраця з громадянським суспільством

 

23.       Хоча Комітет високо оцінює заходи, спрямовані на посилення ролі громадянського суспільства у справі захисту прав дітей, зокрема, створення Коаліції НУО в інтересах дітей та активне залучення організацій громадянського суспільства у процес розробки Національного плану дій, Комітет занепокоєний тим, що співпраця держави-учасниці з представниками громадянського суспільства значною мірою відбувається опосередковано – через співробітництво з міжнародними організаціями чи структурами приватного сектору.

 

24.       Комітет рекомендує державі-учасниці активізувати пряму співпрацю з громадянським суспільством, та ще раз наголошує на своїй рекомендації (CRC/C/15/Add.191, пункт 24), згідно з якою держава-учасниця повинна сприяти та заохочувати активне і систематичне залучення громадянського суспільства, у тому числі – неурядових організацій та дитячих об’єднань – у пропагування та впровадження прав дітей. Це включає в себе їхню участь у плануванні політики та проектів, а також у виконанні Заключних зауважень Комітету і підготовці наступної періодичної доповіді.

 

2.         Визначення поняття «дитина»

(Стаття 1 Конвенції)

 

25.       Комітет занепокоєний тим, що незважаючи на його попередні рекомендації, в країні зберігається дискримінація щодо встановленого законом мінімального шлюбного віку для хлопців (18 років) та дівчат (17 років). Крім того, Комітет непокоїть той факт, що реєстрація шлюбів дітей у віці 14-18 років дозволена Цивільним кодексом тільки за умов, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини. Комітет повторно висловлює своє занепокоєння (CRC/C/15/Add.191, пункт 25) тим, що в країні досі не було встановлено чіткого мінімального віку статевого повноліття. 

 

26.       Комітет закликає державу-учасницю внести зміни до Цивільного кодексу з тим, щоб гарантувати встановлення у національному законодавстві однакового мінімального шлюбного віку для хлопців та дівчат – 18 років. Крім того, Комітет рекомендує державі-учасниці переглянути своє законодавство з метою підвищення рівня виключного мінімального шлюбного віку до 16 років, а також чітко встановити у законодавстві, якими є ці виключні обставини. Комітет також закликає державу-учасницю встановити чіткий мінімальний вік статевого повноліття.

 

 

3.         Загальні принципи

(Статті 2, 3, 6 та 12 Конвенції)

 

Недискримінація

 

27.       Комітет занепокоєний зростанням кількості повідомлень про випадки правопорушень, які вчиняються за расовими мотивами на території держави-учасниці, зокрема інформацією про ксенофобну та расистську діяльність радикальних молодіжних угруповань та «скінхедів». У цьому сенсі Комітет непокоїть те, що пріоритетним питанням у розподілі державних коштів на підтримку дитячих та молодіжних організацій зазвичай виступає «патріотична освіта». Крім того, у Комітету виникає занепокоєння тим, що принцип недискримінації стосовно дітей-інвалідів, дітей з національних меншин (особливо дітей ромів), «дітей вулиці», дітей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, дітей-біженців та шукачів притулку на практиці повною мірою не дотримуються. У зв’язку з цим Комітет занепокоєний відсутністю чітких і недвозначних посилань на принцип недискримінації стосовно захисту прав дітей у національному законодавстві. 

 

28. Комітет закликає державу-учасницю вживати заходів з тим, щоб усі діти на території держави-учасниці користувалися своїми правами відповідно до Конвенції з недопущенням дискримінації за будь-якими ознаками, та:

 

(a)    Вживати ефективних заходів для боротьби з расистською і ксенофобною діяльністю молоді, у тому числі – шляхом визнання пріоритетними тих програм державного фінансування дитячих і молодіжних організацій, що пропагують міжкультурний діалог, толерантність та повагу до відмінностей;

 

(b)    Посилити моніторинг становища дітей, які належать до вищезгаданих груп та, виходячи з цього, розробити комплексну стратегію, що передбачатиме специфічні і адекватні цільові заходи, спрямовані на ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до цих та інших уразливих груп дітей;

 

(c)    Включити у національне законодавство принципи недискримінації та заборону дискримінації у відношенні до дітей за будь-якими ознаками, описаними у Статті 2 Конвенції.

 

Найкращі інтереси дитини

 

29.       Комітет висловлює занепокоєння тим, що в країні не проводиться систематичний аналіз державної політики та програм з точки зору дотримання найкращих інтересів дитини. Зокрема, занепокоєння Комітету стосується неналежної інтеграції цього принципу у закони та політику, що стосується дітей, позбавлених батьківського піклування і дітей, які контактують із законом.

30.       Комітет рекомендує державі-учасниці створити системи та процедури для забезпечення адекватного врахування найкращих інтересів дитини у процесі планування державної політики та програм. Зокрема, Комітет рекомендує здійснити перегляд законодавства, політики та програм, що стосуються ювенальної юстиції та систем опіки і піклування з метою забезпечення повної інтеграції принципів дотримання найкращих інтересів дитини у ці системи.

 

 

Право на життя, виживання та розвиток

 

31.       Комітет занепокоєний тим, що рівні смертності серед новонароджених, дітей та матерів на території держави-учасниці залишаються високими. Високо оцінюючи чинні зусилля держави, спрямовані на покращення пренатального догляду і догляду відразу після народження, Комітет тим не менш висловлює своє занепокоєння тим, що рівень смертності дітей у віці до одного року зростає, починаючи з 2003 року. Крім того, Комітет занепокоєний фактом низької кількості пологових будинків/відділень, які є «доброзичливими до дитини» - зокрема, у сільській місцевості таких лише 8 відсотків.

 

32.       Комітет рекомендує державі-учасниці активізувати зусилля, спрямовані на вирішення проблеми смертності немовлят, дітей та матерів шляхом вдосконалення медичних послуг з пренатального, акушерського та неонатального догляду. Крім того, Комітет рекомендує державі-учасниці збільшувати кількість кваліфікованих медичних спеціалістів у галузі пренатального, акушерського та неонатального догляду, а також вживати заходів для подальшого навчання цих спеціалістів і пропагувати відповідальне батьківство і здорові способи життя. Комітет також рекомендує державі-учасниці підтримувати подальше розширення Ініціативи «Лікарні, доброзичливі до дитини» (ІЛДД) у системі первинної медичної допомоги. У такій діяльності державі-учасниці рекомендується віддавати пріоритет сільській місцевості.

 

Повага до поглядів і думок дитини

 

33.       Відзначаючи позитивні зміни у Сімейному кодексі, що стосуються права дитини на власну думку у контексті усиновлення, тим не менш Комітет занепокоєний тим, що погляди дитини продовжують загалом ігноруватися у контексті цивільних та адміністративних процедур, а також при здійсненні ювенального правосуддя. У зв’язку з цим Комітет шкодує з приводу відсутності інформації про те, як повага до поглядів дитини гарантується у законодавчих, адміністративних та судових рішеннях, а також враховується у родині та в школах. Пригадуючи свою рекомендацію 2007 року (CRC/C/OPSC/UKR/CO/1, пункт 6), Комітет із занепокоєнням відзначає брак реальної участі дітей у житті громади та суспільства, а також занепокоєний визнанням державою-учасницею того факту, що участь дітей у процесах прийняття рішень залишається швидше виключенням, аніж правилом.

 

34.       У світлі Статті 12 Конвенції Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a) Розглянути можливість внесення змін Цивільно-процесуального кодексу, з тим, щоб уможливити реалізацію права дітей, яких торкаються певні судові чи адміністративні процеси, на висловлення власних поглядів та права бути почутими;

 

(b) Вжити заходів для того, щоб нова Концепція розвитку кримінального правосуддя у відношенні до неповнолітніх формально передбачала право дитини на висловлення власних поглядів і право бути почутою;

 

(c) Переглянути Закон про освіту з тим, щоб право дитини бути почутою та висловлювати свої погляди було чітко закріплено у цьому документі, а також гарантувати за цим законом можливість створення учнівських рад;

 

(d) Пропагувати, сприяти та впроваджувати принцип поваги до права дітей бути почутими як у родині, так і в школі і у громаді; забезпечити участь дітей в усіх справах, що їх стосуються.

 

 

4.         Громадянські права і свободи

(Статті 7, 8, 13-17, 19 та 37 (a) Конвенції)

 

Реєстрація народжень

 

і35.      Схвально відзначаючи поправки до Сімейного кодексу, що вимагають обов’язкової реєстрації дитини, Комітет все ж занепокоєний тим, що невиконання реєстрації дитини у одномісячний термін після її народження карається штрафом у розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів. Далі, приймаючи до уваги інформацію держави-учасниці про те, що факти нереєстрації дітей рома є вкрай рідкісними, комітет повторно висловлює зауваження Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації (CERD/C/UKR/CO/18, пункт 11) щодо великої кількості ромів, які не мають особистих документів, необхідних для отримання доступу до освіти, медичних послуг і працевлаштування.

 

36.       Комітет закликає державу-учасницю запровадити низку позитивних стимулів для того, щоб безкоштовна та обов’язкова реєстрація народжень стала вільно доступною для усіх дітей, безвідносно їх етнічного походження та соціального статусу. У цій справі державі-учасниці рекомендується скасувати будь-які заходи карального характеру (штрафи) за неспроможність батьків вчасно зареєструвати дитину. Крім того, Комітет закликає державу-учасницю активізувати реалізацію інформаційно-просвітницьких кампаній для заохочення та забезпечення реєстрації усіх дітей ромської національності.

 

Ім’я та підданство (громадянство)

 

37.       Комітет висловлює занепокоєння тим, що громадянство дитини може бути денонсоване державою за наступних обставин, відповідно до пункту 58 доповіді держави-учасниці: (i) якщо дитина та принаймні один  її батьків виїхали на постійне проживання за кордон, і принаймні один з батьків вийшов з громадянства України; і (ii) коли дитина набуває громадянства України при народженні, і один з її батьків був іноземцем чи особою без громадянства, таке громадянство може бути скасоване за клопотанням одного з батьків безвідносно місця проживання дитини. 

 

38.       Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a) Внести зміни до законодавства з тим, щоб за законом та на практиці гарантувати право дитини на підданство (громадянство) і право не бути позбавленим його ні за яких підстав і безвідносно статусу батьків дитини;

 

(b) Ратифікувати Конвенцію 1954 року про статус осіб без громадянства, та Конвенцію 1961 року про скорочення безгромадянства.

 

Свобода думки, а також свобода асоціацій і мирних зборів

 

39.       Комітет з жалем відзначає інформацію держави-учасниці про те, національне законодавство не містить чітких і точних гарантій права дитини на свободу думки. Що стосується свободи асоціацій і мирних зборів, Комітет занепокоєний тим, що Закон «Про молодіжні та дитячі громадські організації» забороняє дітям брати участь дітей у політичних мітингах та демонстраціях, а також створювати дитячі об’єднання політичного чи релігійного спрямування (CRC/C/UKR/3-4, пункт 62), а також тим, що ці положення можуть не відповідати обмеженням, передбаченим у параграфі 2 Статті 15 Конвенції про права дитини.

 

40.       У світлі Статті 13 Конвенції Комітет закликає державу-учасницю вжити заходів для того, щоб її національне законодавство чітко і недвозначно захищало право дитини на свободу думки. Крім того, Комітет закликає державу-учасницю здійснити комплексний аналіз Закону «Про молодіжні та дитячі громадські організації» на предмет його відповідності праву дитини на свободу асоціацій та вільних зборів, що його гарантує Конвенція у своїй Статті 15.

 

Катування та інші жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження чи покарання

 

41.       Комітет глибоко занепокоєний великою кількістю тверджень про фізичну жорстокість у відношенні до затриманих, включаючи дітей, насамперед під час перших допитів у районних відділеннях міліції. Зокрема, Комітет надзвичайно занепокоєний можливими випадками катувань та жорстокого поводження з неповнолітніми з боку співробітників міліції з метою видобування зізнань, а також поводженням офіцерів Державної прикордонної служби України з дітьми-мігрантами. Крім того, Комітет висловлює занепокоєння повідомленнями про широкомасштабне застосування тілесних покарань вдома, незважаючи на заборону такого поводження як у родині, так і в школі, в установах пенітенціарної системи і в закладах альтернативного догляду. У цьому контексті предметом особливого занепокоєння Комітету є низький рівень обізнаності та розуміння дітьми своїх прав та їх незнання про заборону таких дій.

 

41.       Комітет закликає державу-учасницю вжити усіх необхідних заходів з метою попередження та викорінення катувань й інших форм жорстокого поводження з дітьми, зокрема:

 

(a) Ініціювати комплексне навчання для співробітників міліції та офіцерів Державної прикордонної служби щодо заборони тортур і будь-якого жорстокого поводження, а також з питань міжнародних стандартів ювенального правосуддя;

 

(b) Посилити незалежний моніторинг становища дітей, позбавлених волі, у тому числі – за допомогою «мобільних груп» (див. CCPR/C/UKR/6/Add.1 (2008) та CAT/C/UKR/CO/5 (2007)) чи інших механізмів, допоки держава-учасниця офіційно не створить Національний превентивний механізм відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; 

 

(c) Забезпечити оперативне, незалежне та ефективне розслідування усіх можливих випадків катувань чи жорстокого поводження з дітьми, і, відповідно, переслідувати порушників судовим порядом;

 

(d) Провести дослідження про доступ дітей, позбавлених волі, до правосуддя з метою забезпечення більш поважного ставлення до правових захисних механізмів проти катувань і жорстокого поводження;

 

(e) Покласти край усім формам тілесних покарань вдома та в інших середовищах шляхом забезпечення ефективного впровадження чинної правової заборони таких дій, у тому числі – за допомогою проведення інформаційно-просвітницьких кампаній та громадської простіти, що пропагує позитивне виховання дітей, несумісне з жорстокістю.

 

Виконання рекомендацій Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

 

42.       Посилаючись на Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей, Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a)  Визнати пріоритетом ліквідацію усіх форм  насильства у відношенні до дітей, у тому числі за допомогою впровадження рекомендацій Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей, приділяючи особливу увагу гендерним питанням;

        

(b) Надати інформацію щодо реалізації державою-учасницею рекомендацій Дослідження в наступній періодичній доповіді, особливо стосовно рекомендацій, на яких окремо наголошував Спеціальний представник Генерального секретаря з питань насильства щодо дітей, а саме:

 

i. Розробка у кожній державі національної комплексної стратегії з попередження та протидії усім формам насильства у відношенні до дітей;

ii. Запровадження чіткої і недвозначної законодавчої заборони усіх форм насильства щодо дітей в усіх середовищах; та

iii. Консолідація національної системи збору, аналізу та розповсюдження даних, а також програми досліджень насильства у відношенні до дітей.

 

(c)  Налагодити співпрацю зі Спеціальним представником Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей, а також звертатися за відповідною технічною підтримкою до Спеціального представника, ЮНІСЕФ, Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ),  Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та до інших агенцій і структур, наприклад, МОП, ЮНЕСКО, УВКБ ООН та до партнерських громадських організацій.

 

 

5.         Сімейне середовище та альтернативний догляд

(Статті 5, 18 (пункти 1-2), 9-11, 19-21, 25, 27 (пункт 4) та 39 Конвенції)

 

Сімейне середовище

 

43.       Комітет занепокоєний високою часткою дітей, позбавлених сімейного середовища при народженні та на подальших стадіях дитинства. З огляду на це Комітет із занепокоєнням відзначає положення Сімейного кодексу (Стаття 143, пункт 3), згідно з яким дитина може бути залишена батьками, якщо вона має істотні вади фізичного або психічного розвитку, а також «за наявності інших обставин, що мають істотне значення». Крім того, Комітет глибоко занепокоєний недостатністю та низькою якістю державних послуг, покликаних захищати та допомагати родинам з дітьми, а також відсутністю системи моніторингу та оцінки таких послуг. Відзначаючи зменшення впродовж останніх трьох років кількості судових рішень, пов’язаних із повним скасуванням батьківських прав, Комітет стривожений стабільно високою кількістю позбавлень батьківських прав, що призводить до неприпустимо великої кількості дітей, які не можуть виховуватися у сімейному середовищі.

 

44.       Комітет закликає державу-учасницю внести поправки до пункту 3 Статті 143 Сімейного кодексу для приведення її у відповідність до Статті 9 Конвенції. Комітет також закликає державу-учасницю активізувати свої зусилля у забезпеченні необхідної підтримки і ресурсів для зміцнення сімей, зокрема, шляхом переходу від карних заходів у відповідь на ігнорування/невиконання своїх батьківських обов’язків до зміцнення систем підтримки і соціальних пільг для родин з дітьми, що дозволить підвищити їх спроможність щодо виконання своїх батьківських обов’язків. З огляду на це Комітет ще раз повторює свою попередню рекомендацію стосовно використання альтернативних форм догляду чи інституційного розміщення дітей лише у якості крайнього заходу, і тільки якщо це відповідає найкращим інтересам дитини. Державі-учасниці рекомендується запровадити спеціальну систему для ефективного моніторингу і оцінки державних послуг і підтримки сімей, включаючи одиноких батьків, які її потребують.

 

Діти, позбавлені сімейного середовища

 

45.       Комітет висловлює свою глибоку стривоженість з приводу різкого збільшення кількості дітей, позбавлених сімейного середовища в результаті бідності, безробіття, руйнування родин та трудової міграції. Відзначаючи затвердження Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Постанова Кабінету міністрів України № 1242), та активізацію зусиль, спрямованих на подальший розвиток системи альтернативного догляду (прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу), Комітет занепокоєний тим, що за відсутності чіткої стратегії реформування питання деінституціоналізації поки що не набули пріоритетності. У зв’язку з цим Комітет занепокоєний великою кількістю дітей, які продовжують перебувати у закладах інтернатного типу, а також відсутністю послуг з підтримки сімейної реінтеграції. Занепокоєння Комітету також викликає неадекватне кадрове забезпечення служб у справах дітей, до числа обов’язків яких, між іншим, входить моніторинг розміщення дітей в умови інституційного догляду.

 

46.       Комітет закликає державу-учасницю посилити свою політику деінституціоналізації відповідно до положень Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Постанова Кабінету міністрів України № 1242), та:

 

(a) Розширювати можливості розміщення дітей у сім’ї родичів, прийомні родини та інші види догляду сімейного типу;

 

(b) Зміцнювати законодавчі та регуляторні засади для сприяння реінтеграції сімей;

 

(c) Ефективно відстежувати усі форми догляду для дітей, насамперед розміщення дітей-інвалідів чи дітей з особливими потребами в інституціях, у тому числі – шляхом нарощування технічного, людського та фінансового потенціалу служб у справах дітей;

 

(d) У реалізації вказаних рекомендацій взяти до уваги Керівні принципи ООН з альтернативного догляду за дітьми (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 64/142), та  Резолюції 1762 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Діти, позбавлені батьківського піклування: нагальна потреба діяти».

 

Усиновлення

 

47.       Комітет вітає зусилля держави-учасниці, спрямовані на заохочення національного усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених сімейного середовища. Втім, Комітет стурбований існуванням певних прогалин у законодавстві, що включає в себе відсутність засобів забезпечення повного інформування біологічних батьків дитини про наслідки їхнього рішення, а також можливість для майбутніх прийомних батьків самим вибирати дитину. Крім того, Комітет висловлює занепокоєння тим, що всупереч його попереднім рекомендаціям (CRC/C/OPSC/UKR/CO/1, пункт 30) держава-учасниця на сьогодні не ратифікувала Гаазьку конвенцію 1993 року про захист дітей та співробітництво у галузі міждержавного усиновлення. З огляду на вищезгадане Комітет схвально сприйняв інформацію про те, що проект закону щодо ратифікації вказаної конвенції був поданий на терміновий розгляд до Парламенту у грудні 2010 року.

 

48.       Комітет закликає державу-учасницю ввести в дію законодавство, яке б забезпечувало повне інформування біологічних батьків про процеси та наслідки їхньої згоди на усиновлення їх дитини. Далі Комітет рекомендує державі-учасниці приєднатися до Гаазької конвенції 1993 року про захист дітей та співробітництво у галузі міждержавного усиновлення.

 

Жорстоке та недбале поводження

 

49.        Позитивно відзначаючи ведення державою-учасницею статистики випадків домашнього насильства, починаючи з 2005 року, а також заборону усіх форм насильства у відношенні до дітей в Законі «Про охорону дитинства», Комітет стривожений обсягами та зростанням проявів жорстокого і недбалого поводження з дітьми в усіх середовищах. Комітет також занепокоєний незначною кількістю повідомлень про випадки жорстокого та недбалого поводження, щодо яких проводяться розслідування, а також вкрай низьким відсотком випадків судового переслідування таких правопорушень. Далі Комітет висловлює занепокоєння щодо неадекватності медичних і соціальних профілактичних заходів, спрямованих на посилення батьківської відповідальності, включаючи психологічну підтримку та консультаційні програми для потерпілої дитини та усіх членів родини (у тому числі –для батьків, які чинять насильство, жорстокість або недбало поводяться з дитиною). Крім того, Комітет занепокоєний відсутністю системних досліджень та збору даних щодо жорстокого поводження з дітьми, включаючи випадки насильства та недбалого ставлення у закладах догляду за межами домівки, наприклад, в спеціальних освітніх установах та центрах соціальної реабілітації. Певне занепокоєння також викликає те, що багато хто не знає про право кожного учасника сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, безпосередньо звертатися до суду за захистом свого права або інтересу (Стаття 18 Сімейного кодексу України).

50.       Комітет закликає державу-учасницю активізувати зусилля, спрямовані на запобігання та боротьбу з усіма формами жорстокого та недбалого поводження з дітьми, та:

 

(a)    Забезпечити ефективне впровадження Закону «Про охорону дитинства», у тому числі – шляхом підвищення обізнаності громадян про закон, а також через розвиток навичок і потенціалу соціальних працівників і співробітників правоохоронних органів стосовно виявлення та розслідування порушень закону;

 

(b)    Запровадити такі профілактичні заходи, як консультування та тренінги з батьківських навичок, а також провадити громадські просвітницькі програми про негативні наслідки жорстокого та недбалого поводження;

 

(c)    Забезпечувати адекватний захист та послуги з відновлення, наприклад, надання психологічної підтримки дітям-жертвам, а також батькам, які поводяться з дітьми жорстоко або недбало, та іншим членам родини;

 

(d)    Вживати заходів для того, щоб спеціалісти, які працюють з дітьми, проходили навчання з виявлення фактів жорстокого та недбалого поводження з дітьми, а також зобов’язань щодо інформування та вжиття необхідних заходів у разі підозри на жорстокість та недбале ставлення до дитини;

 

(e)    Забезпечувати адекватні людські, технічні та фінансові ресурси для з метою систематичного збору та аналізу комплексних даних стосовно неналежного поводження з дітьми. Крім того, Комітет рекомендує, щоб ці дані лягли в основу структурування державою-учасницею належних заходів для обмеження можливих проявів жорстокого та недбалого поводження,, а також створення механізмів підзвітності для розгляду тих випадків, де це явище дійсно має місце;

 

(f) Цілеспрямовано підвищувати обізнаність дітей, батьків та спеціалістів, які працюють з дітьми, щодо положень Статті 18 Сімейного кодексу.

 

 

6.         Базове медичне обслуговування та соціальне забезпечення

(Статті 6, 18 (пункт 3), 23, 24, 26, 27 (пункти 1-3) Конвенції)

 

Діти-інваліди

 

51.       Комітет занепокоєний стійкою недостатністю і неадекватністю освітніх, соціальних та медичних послуг для дітей-інвалідів та їхніх родин. Зокрема, Комітет з жалем констатує, що у галузі забезпечення рівного доступу до освіти для дітей з розумовими вадами існує багато перешкод; через брак ранніх втручань та спеціальної освіти багато дітей-інвалідів опиняються в інституціях. Більше того, Комітет занепокоєний тим, що розміщення у будинки малюка дітей з вадами здоров’я або без них протягом перших трьох років життя, а також кваліфікування цих дітей як таких, чиї медичні показники можуть негативно вплинути на їхній розвиток та якість життя, тільки сприяє подальшій інституціоналізації дітей.

 

52. Комітет рекомендує державі-учасниці у відповідності до Статті 23 Конвенції та у співпраці з неурядовими організаціями:

 

(a) Розробити комплексну політику захисту прав дітей-інвалідів та забезпечення їх рівноправного доступу до освітніх, соціальних та інших послуг всередині родинного середовища та у громаді. У цій діяльності державі-учасниці рекомендується прийняти усі пріоритети, визначені Європейською декларацією ВООЗ «Здоров’я дітей та підлітків з обмеженими інтелектуальними можливостями та їх сімей» (прийнята державами-членами Європейського бюро ВООЗ у 2010 році);

 

(b) У співпраці з батьківськими спілками створювати за зміцнювати послуги раннього втручання для дітей-інвалідів,  також послуги з підтримки для їхніх родин з метою запобігання інституціоналізації;

 

(c) Запровадити систему моніторингу інституційних закладів для дітей з обмеженими можливостями з тим, щоб ретельно відстежувати стан дотримання їхніх прав у цих інституціях; вживати заходів для того, щоб моніторинг сприяв залученню організацій громадянського суспільства та містив конкретні кроки для подальшого супроводу рекомендованих дій.

 

Охорона здоров’я та медичне обслуговування

 

53.       Комітет занепокоєний тим, що бюджетні асигнування медичної галузі залишаються на низькому рівні (3,6% ВВП), і це робить Конституційне положення щодо забезпечення безкоштовної медицини ілюзорним. Схвально відзначаючи хід реформи системи охорони здоров’я, що наразі триває, а також проекти законів про обов’язкове соціальне страхування на медичне забезпечення, Комітет висловлює занепокоєння щодо недостатньої інфраструктури системи первинної медичної допомоги та високої вартості медичних послуг, що негативно відображається на доступі до цих послуг для малозабезпечених родин, особливо у сільській місцевості. Зважаючи на високі показники дитячої смертності в країні, Комітет із занепокоєнням відзначає зниження рівнів грудного вигодовування немовлят у віці до шести місяців, а також незадовільне впровадження Міжнародного зведення правил маркетингу замінників грудного молока. Окрім цього, Комітет з тривогою отримує звіти про зростання в останні роки громадської недовіри до щеплень та імунізації, що призвело до швидкого скорочення в 2009-2010 роках охоплення щепленнями у дитячому віці.

 

54.       Керуючись Статтею 24 Конвенції, Комітет закликає державу-учасницю збільшити бюджетні асигнування галузі охорони здоров’я та забезпечити прозорість використання коштів. В умовах реформи медичної галузі Комітет рекомендує приділити пріоритетну увагу розвиткові системи первинної медичної допомоги, а також якості медичних послуг на сільських територіях. Крім того, Комітет рекомендує державі-учасниці посилити пропаганду грудного вигодовування та забезпечити впровадження Міжнародного зведення правил маркетингу замінників грудного молока. Комітет також закликає державу-учасницю повернутися до дитячої імунізації, поширюючи серед широкої громадськості відповідну фактологічну інформацію.

 

Здоров’я підлітків

 

55.       Високо оцінюючи створення клінік, що пропагують здоровий спосіб життя, відповідальне батьківство та репродуктивне здоров’я серед молоді, Комітет висловлює своє занепокоєння з приводу звітів про загальне погіршення здоров’я підлітків і зростання поширеності деяких захворювань, що передаються статевим шляхом, наприклад, хламідіозу. Комітет стурбований тим, що основними чинниками такої ситуації є низький рівень обізнаності, брак послуг та обмежена кількість лікарів-практиків, які спеціалізуються на проблемах підліткового здоров’я. Комітет також занепокоєний великою кількістю підліткових абортів, що є однією з основних причин материнської смертності. З огляду на це Комітет відзначає, що рішення щодо абортів серед дітей у віці 14-18 років повинні прийматися спільно з їхніми батьками.

 

56.       Комітет настійно рекомендує державі-учасниці провести комплексне дослідження з проблем здоров’я у підлітковому віці та використовувати його як основу для формулювання політики і програм з підліткового здоров’я в рамках шкільної програми. Комітет рекомендує зосередити такі програми насамперед на профілактиці вагітностей у підлітковому віці, попередженню небезпечних абортів та профілактиці захворювань, що передаються статевим шляхом, враховуючи при цьому Загальний коментар № 4 (2003) щодо підліткового здоров’я і розвитку. Крім того, Комітет рекомендує інвестувати у розвиток кадрів, закладів та послуг у сфері підліткового здоров’я, особливо у сільській місцевості. Іншою рекомендацією Комітету для держави-учасниці є здійснення невідкладних кроків щодо зниження кількості материнських смертей, пов’язаних з абортами у підлітковому віці, а також законодавче і практичне гарантування того, щоб погляди і думки дитини стосовно абортів завжди були почутими і враховувалися. Комітет рекомендує державі-учасниці звертатися до ЮНІСЕФ для отримання відповідної технічної допомоги.

 

Психічне здоров’я

 

57.       Вітаючи затвердження у 2009 році Наказу Міністерства охорони здоров’я № 176 про заходи щодо удосконалення психіатричної допомоги на 2009-2010 роки, а також належно оцінюючи визнання цим документом дитячої психіатрії як одного з пріоритетних напрямів, Комітет висловлює занепокоєння з приводу відсутності комплексної національної політики у галузі психічного здоров’я дорослих і дітей. Комітет також занепокоєний великою кількістю самогубств серед дітей; це явище особливо характерне для сільських дітей та хлопчиків.

 

58.       Комітет рекомендує державі-учасниці розробити комплексну національну політику у галузі дитячого психічного здоров’я з урахуванням усіх обов’язкових компонентів базових рекомендацій ВООЗ, у тому числі – пропагування психічного здоров’я, консультування, профілактику розладів психічного здоров’я у системі первинної медичної допомоги, у школах та в громаді, а також стаціонарні та амбулаторні послуги забезпечення психічного здоров’я, дружні до дитини. Комітет також рекомендує державі-учасниці інтенсифікувати зусилля, спрямовані на попередження самогубств серед дітей та молоді, у тому числі – шляхом розширення доступних психологічних консультацій та роботи соціальних працівників у школах. Комітет рекомендує звертатися за технічною допомогою до Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

 

Споживання наркотиків, алкоголю, тютюну та інших психоактивных речовин

 

59.       Комітет глибоко занепокоєний поширенням практики ін’єкційного споживання наркотиків серед дітей – це насамперед стосується дітей, які перебувають в місцях позбавлення волі, дітей, залишених батьками-мігрантами, «дітей вулиці» - а також тим, що споживання наркотиків є головною причиною інфікування ВІЛ. Комітет надзвичайно стривожений з приводу дефіциту спеціальних послуг, дружніх до молоді, які б спеціалізувалися на лікуванні та реабілітації дітей груп ризику, а також тим, що різноманітні правові перешкоди та ставлення заважають доступу до таких послуг (йдеться, зокрема, про наказ Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України №40/2/1-106 від 18 січня 2011 року). Комітет також занепокоєний тим, що нова стратегія держави-учасниці у цій сфері (Концепція  реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки) належним чином не враховує ці проблеми, і що нові норми, що стосуються володіння наркотиками, можуть суттєво збільшити кількість підлітків, які наражаються на ризик контактування із системою кримінального правосуддя. Крім того, Комітет глибоко занепокоєний надзвичайно високим відсотком та раннім віком початку споживання алкоголю та тютюну серед дітей: частково це пояснюється неефективністю та слабким правозастосуванням існуючого законодавства, що забороняє продаж цигарок і алкоголю неповнолітнім.

 

60.       Комітет рекомендує державі-учасниці у партнерстві з неурядовими організаціями розробити комплексну стратегію для рішення надзвичайно тривожної ситуації навколо наркоманії серед дітей та молоді, та реалізувати широкий комплекс науково обґрунтованих заходів відповідно до положень Конвенції, а також:

 

(a)   Створити спеціалізовані та дружні до молоді послуги з лікування наркотичної залежності та зменшення шкоди для дітей та молодих людей, ґрунтуючись на останніх законодавчих досягненнях у сфері протидії ВІЛ/СНІДу, а також використовуючи досвід успішних пілотних програм для підлітків груп ризику, що їх ініціював ЮНІСЕФ;

 

(b)   Вживати заходів для того, щоб кримінальне право не перешкоджало доступу дітей до таких послуг, зокрема, шляхом внесення змін до законів, відповідно до яких володіння чи вживання наркотиків дітьми є кримінальним злочином;

 

(c)    Вживати заходів для того, щоб медичні працівники та співробітники правоохоронних органів, які працюють з дітьми груп ризику, отримували належне навчання з питань профілактики ВІЛ, а також для того, щоб зловживання правоохоронців у відношенні до дітей високого ризику відповідним чином розслідувалися та каралися;

 

(d)   Активізувати правозастосування норм, що забороняють продаж алкоголю та тютюнових виробів дітям, та намагатися ліквідувати основоположні причини споживання та зловживання дітьми і молоддю психоактивных речовин. 

 

ВІЛ/СНІД

 

61.         Комітет стривожений високими показниками ВІЛ-інфекції та великою кількістю смертей від хвороб, зумовлених СНІДом, серед дітей, а також тим, що відсоток передачі ВІЛ від матері до дитини, незважаючи на значний прогрес у сфері профілактики, залишається високим. Вітаючи Загальнодержавну програму забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки (Національна програма зі СНІДу) та нещодавно прийнятий Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і соціальний захист населення», Комітет, тим не менш, занепокоєний браком доступу дітей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, до послуг з догляду та підтримки, а також обмеженістю коштів для необхідної технології, обладнання і засобів лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу: у 2006 році лише трохи більше половини узятих на облік дітей з ВІЛ/СНІДом отримували антиретровірусне лікування. Незважаючи на прийняття Національного стратегічного плану дій з профілактики ВІЛ серед дітей і молоді груп ризику та уразливих до ВІЛ, догляду й підтримки дітей та молоді, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІДу, Комітет також занепокоєний фактом дедалі зростаючої уразливості до ВІЛ/СНІДу підлітків груп ризику у віці 15-19 років (споживачі наркотиків, діти, які живуть/працюють на вулиці, діти, які зазнають сексуальної експлуатації). Комітет стурбований фактичною дискримінацією дітей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, у школах.

 

62.       Пригадуючи свій Загальний коментар №3 (2003) стосовно ВІЛ/СНІДу та прав дитини, Комітет закликає державу-учасницю:

 

(a) Забезпечити ефективне впровадження Національної програми зі СНІДу на 2009-2013 роки та Національного стратегічного плану дій з профілактики ВІЛ серед дітей і молоді груп ризику та уразливих до ВІЛ шляхом забезпечення цих програм адекватним державним фінансуванням та ресурсами;

 

(b) Вживати усіх можливих заходів для реалізації Закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і соціальний захист населення», приділяючи особливу увагу дотриманню людських прав дітей та молоді, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу, або які наражаються на ризик інфікування ВІЛ, включаючи «дітей вулиці» та тих, хто страждає від наркотичної залежності; забезпечити їхній доступ до конфіденційних послуг, дружніх до молоді;

 

(c) Активізувати інформаційні кампанії та кампаній підвищення обізнаності з проблематики ВІЛ/СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом, для підлітків та для широкої громадськості.

 

 

Рівень життя

 

63.       Вітаючи той факт, що підтримка родини, дітей та молоді є одним із соціальних пріоритетів Державної програми соціально-економічного розвитку на 2010 рік, комітет вкрай занепокоєний неадекватністю системи соціального захисту держави-учасниці з точки зору забезпечення інтересів дітей. Особливе занепокоєння викликає те, що найвище розповсюдження бідності спостерігається саме серед багатодітних сімей та сімей з дітьми у віці до трьох років. Високо оцінюючи проект закону про боротьбу з корупцією, Комітет також серйозно стурбований високими рівнями корупції на території держави-учасниці.

 

64.       відповідно до положень Статті 27 Конвенції, Комітет рекомендує державі-учасниці визнати Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року як стратегічний інструмент політики в інтересах дітей у ході реалізації Державної програми соціально-економічного розвитку та наступних програм з подолання бідності. Крім того, Комітет закликає державу-учасницю спрямувати свої стратегії з подолання бідності та захисту на уразливі родини з дітьми. Що стосується ефективної боротьби з корупцією, то Комітет закликає державу-учасницю без зволікань прийняти новий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». 

 

 

Освіта, дозвілля та культурна діяльність

(Статті 28, 29 та 31 Конвенції)

 

Освіта, включаючи професійну підготовку та орієнтацію

 

65.       Комітет занепокоєний тим, що скорочення чисельності населення дітей шкільного віку призводить до зменшення кількості освітніх закладів, особливо у сільській місцевості, а також ускладнює доступ до освіти тим дітям, які живуть у сільських регіонах, дітям ромської національності та дітям-інвалідам. Комітет з особливим занепокоєнням відзначає зменшення кількості закладів дошкільної освіти, відтак лише 61 дошкільнят відвідують такі заклади. Визнаючи той факт, що державі-учасниці вдалося зберегти відносно високі рівні державних витрат на освіту (6,2% ВВП), Комітет ще раз звертає увагу на зауваження Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав стосовно неадекватного фінансування державної системи освіти та низької зарплатні учителів (E/C.12/UKR/CO/5, пункт 30), а також низької якості освітньої інфраструктури.

 

66.       Комітет рекомендує державі-учасниці:

(a) Забезпечити адекватне фінансування державної системи освіти шляхом збільшення відсотку ВВП, що виділяється на освітню галузь;

(b) Провести аналіз причин та можливих рішень проблеми загального скорочення кількості освітніх установ, а також кількості дітей, які відвідують школу та інші навчальні заклади;

(c) Запровадити інклюзивну освіту та пропагувати соціальну інтеграцію дітей з особливими потребами; вживати заходів для того, щоб уразливі групи дітей, включаючи вищезгадані, не потерпали від дискримінації всередині системи освіти;

(d) Розширити доступність та якість дошкільної та шкільної освіти на сільських територіях;

(e) Комітет заохочує державу-учасницю звертатися за технічною допомогою до ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО.

 

Цілі освіти

 

67.       Позитивно оцінюючи той факт, що освіта з прав людини є обов’язковою (курс «Правознавство» для 9 класу), Комітет занепокоєний тим, що повага та пропаганда прав людини, міжкультурного порозуміння і толерантності не були включені до переліку основоположних принципів освіти на території держави-учасниці. Крім того, Комітет висловлює занепокоєння з приводу того, що чинна система освіти недостатньо сприяє розвиткові навчальних навичок учня, його почуттю власної гідності та впевненості у власних силах; натомість у школах спостерігається велика кількість учнів з проблемами навчання, втомою від навчання, психологічним дискомфортом від перебування поряд з іншими учнями та відчуттям байдужості з боку вчителів. 

 

68.       Комітет закликає державу-учасницю розробити Національний план дій щодо освіти у галузі прав людини, відповідно до рекомендацій Всесвітньої програми освіти у галузі прав людини. З огляду на це комітет привертає увагу держави-учасниці до свого Загального коментаря № 1 (2001) щодо цілей освіти, і рекомендує державі-учасниці звернутися за технічною допомогою до ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та до Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ).

 

Відпочинок, дозвілля, культурна та мистецька діяльність

 

69.       Комітет занепокоєний тим, що велика кількість дітей позбавлена можливості брати участь у культурному житті та заходах через обмежений дохід, брак культурних установ та програм, а також відсутність можливостей. У цьому контексті Комітет висловлює своє занепокоєння фактами збільшення часу, що його проводять діти перед екраном телевізора чи у комп’ютерних клубах або ігрових залах, а також невиконанням будь-яких обмежень щодо відвідування дітьми таких закладів – останнє можна пояснити відсутністю ефективної системи моніторингу.    

 

70.       У світлі Статті 31 Конвенції Комітет настійно рекомендує державі-учасниці інтенсифікувати зусилля щодо гарантування права дитини на дозвілля, заняття спортом, на ігри та розважальні заходи відповідно до її віку, а також можливість вільно брати участь у культурному житті і займатися мистецтвом. Зокрема, державі-учасниці рекомендується збільшувати кількість спортивних, освітніх та культурних установ, закладів і програм по усій території країни.

 

 

7.         Спеціальні заходи із захисту

(Статті 22, 30, 38, 39, 40, 37 (b)-(d), 32-36 Конвенції)

 

Діти-шукачі притулку та діти-біженці

 

71.       Схвалюючи проект Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», а також проект інструкції про співпрацю різних органів державної влади у роботі з дітьми-шукачами притулку, які знаходяться без супроводу, Комітет, однак, занепокоєний існуванням правових та адміністративних недоліків стосовно доступу дітей-шукачів притулку та дітей-біженців до державної допомоги та послуг, зокрема медичних послуг, психологічного огляду та послуг з перекладу. Комітет особливо занепокоєний фактами обмежень доступу до процедур надання притулку для дітей без супроводу та без документів: це зумовлене неспроможністю держави призначати для них законних представників. Особливо Комітет турбують повідомлення про утримання під вартою неповнолітніх шукачів притулку без супроводу – іноді впродовж кількох місяців – та їх депортація. Крім того, занепокоєння Комітету викликає брак  офіційної статистики щодо кількості дітей-біженців у віці 15-18 років. У зв’язку з цим Комітет стурбований тим, що процедура реєстрації народжень, яка функціонує на території держави-учасниці, може не гарантувати дітям-шукачам притулку забезпечення їхніх прав відповідно до Статті 7 Конвенції.  

 

72.       Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a) Прийняти без жодних необґрунтованих затримок Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», та вжити усіх заходів для того, щоб новий закон гарантував надання дітям офіційно визнаних біженців відповідний похідний статус біженця;

 

(b) Вживати заходів для негайного надання дітям-шукачам притулку без супроводу відповідного законного представника з тим, щоб гарантувати їх належний доступ до процедури отримання притулку, а також забезпечення допомоги і захисту (у тому числі – безкоштовними послугами перекладача);

 

(c) Вживати заходів для того, щоб жодна дитина-шукач притулку чи дитина-біженець не була позбавлена волі;

 

(d) Затвердити проект інструкцій про співпрацю різних органів державної влади у роботі з дітьми-шукачами притулку, які знаходяться без супроводу;

 

(e) Здійснити невідкладні кроки з метою запровадження ефективної системи збору та зберігання даних стосовно реєстрації біженців та шукачів притулку; переконатися у тому, що офіційна статистика щодо дітей-шукачів притулку та дітей-біженців охоплювала усіх осіб у віці до 18 років;

 

(f) Внести зміни до існуючих нормативних положень з тим, щоб гарантувати реєстрацію народжень і видання свідоцтв про народження дітям шукачів притулку, які народилися на території держави-учасниці.

 

Економічна експлуатація, включаючи дитячу працю

 

73.       Відзначаючи той факт, що найгірші форми дитячої праці є забороненими на території держави-учасниці, Комітет повторно звертається до зауважень, висловлених Комітетом ООН з економічних, соціальних та культурних прав (E/C.12/UKR/CO/5 (2008), пункт 21), що стосуються великої кількості дітей у віці до 15 років, які працюють у сфері неформальної чи тіньової економіки, а саме на «копанках» (нелегальних шахтах), в індустрії комерційного сексу та у вуличних жебрацьких угрупованнях. Комітет, як і раніше, глибоко занепокоєний кількістю дітей, які працюють на шахтах;  крім того, занепокоєння викликає визнання членами делегації держави-учасниці проблем з виявленням проявів дитячої праці у неформальному секторі економіки. Комітет особливо занепокоєний масштабами порушень існуючого трудового законодавства стосовно дітей, зокрема, фактами залучення дітей до роботи у складних чи небезпечних умовах. Вітаючи інформацію, надану у письмових відповідях до переліку питань стосовно інспекцій умов праці, що їх проводить Держнаглядпраці (Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю), Комітет, тим не менш, відзначає, що цьому органові бракує повноважень для здійснення моніторингу неформального сектору економіки та відстеження фактів дитячої праці у родинах.

 

74.       Комітет закликає державу-учасницю вжити усіх необхідних заходів для викорінення дитячої праці експлуатаційного характеру, насамперед, у неформальному секторі економіки. Зокрема, Комітет закликає державу-учасницю:

 

(a) Забезпечити Держнаглядпраці адекватними кадровими, технічними та фінансовими ресурсами для здійснення систематичних та ефективних перевірок, що гарантуватимуть жорстке отримання законодавства про дитячу працю;

 

(b) Розглянути можливість розширення повноважень Держнаглядпраці для охоплення своєю діяльністю як неформального сектора економіки, так і рівня родин;

 

(c)  Покращити моніторинг дитячої праці у неформальному секторі економіки шляхом застосування Системи моніторингу дитячої праці, що її використовує Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці (ILO – IPEC);

 

(d) Забезпечувати ефективне застосування відповідних санкцій проти осіб, які порушують чинне законодавство про дитячу працю, наприклад, шляхом організації тренінгів для інспекторів Держнаглядпраці та співробітників інших правозахисних структур з питань міжнародних стандартів дитячої праці;

 

(e) З метою викорінення найгірших форм дитячої праці на території держави-учасниці, їй рекомендується  повністю виконати рекомендації Зауважень і вимог, підготовлених Комітетом експертів МОП з питань застосування конвенцій та рекомендацій (CEACR) у 2008 році стосовно виявлення дітей, які працюють на незаконних шахтах і займаються сортуванням і завантаженням вугілля на відкритих поверхнях.

 

Діти, які живуть та/або працюють на вулиці

 

75.       Комітет глибоко занепокоєний великою кількістю дітей, які живуть та/або працюють на вулиці («діти вулиці»), ситуація з якими, за визнанням держави-учасниці, є «гострою» (CRC/C/UKR/3-4, пункт 12). Серйозне занепокоєння у Комітету викликає інформація про їх особливу уразливість до ризиків для здоров’я, у тому числі – у зв’язку зі споживанням наркотиків та інших психоактивных речовин – включаючи ВІЛ/СНІД, сексуальну експлуатацію, примусову працю та насильство з боку правоохоронців. У цьому контексті Комітет висловлює своє занепокоєння з приводу обмеженої доступності соціальних послуг щодо захисту та соціальної реінтеграції дітей, які живуть та/або працюють на вулиці (включаючи одяг, житло, медичне обслуговування та освіту); крім того, Комітет стурбований тим, що в країні не існує жодної повноцінної мережі реабілітаційних центрів для дітей, які зловживають наркотиками. Занепокоєння Комітету також стосується надзвичайно неефективної утримуючої здатності притулків для дітей, які живуть та/або працюють на вулиці. Тривогу Комітету викликає й загальна відсутність співпраці з неурядовими організаціями у справі захисту прав дітей, які живуть та/або працюють на вулиці, та у сприянні їх реінтеграції у суспільство.

 

76.       Комітет рекомендує державі-учасниці у співпраці з національними та міжнародними неурядовими організаціями:

 

(a) Розробити національну стратегію профілактики, підтримки та соціальної реінтеграції дітей, які живуть та/або працюють на вулиці;

 

(b) Збільшити кількість нових та якість роботи існуючих притулків та центрів психосоціальної реабілітації для дітей, які живуть та/або працюють на вулиці;

 

(c) Вживати заходів для забезпечення дітей, які живуть та/або працюють на вулиці адекватним харчуванням, одягом, житлом, медичним обслуговуванням та можливостями для навчання, у тому числі – професійної підготовки та тренінгів з питань життєвих навичок, з метою підтримки їх повноцінного розвитку.

 

Сексуальна експлуатація та насильство

 

77.       Комітет вітає прийняття у 2010 році Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії», і вважає це важливим кроком у напрямку посилення захисту дітей від сексуального насильства, а також гармонізації національного законодавства з положеннями Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Також схвалюючи зміни, внесені до Кримінального кодексу, що збільшують покарання за втягнення особи у проституцію, а малолітній вік жертви вважається обтяжуючим фактором (Стаття 303), Комітет повторно привертає увагу держави-учасниці до того факту, що у її законодавство досі не було включене положення щодо чіткої заборони дитячої проституції (CRC/OPSC/UKR/CO/1, пункт 17). У зв’язку з цим Комітет відзначає проект закону про боротьбу з проституцією (у тому числі дитячою), а також Пакет інструкцій, спрямованих на зміцнення співпраці місцевих органів влади відносно усіх правопорушень, що їх охоплює Факультативний протокол. Крім того, комітет глибоко занепокоєний з приводу:

 

(a)    Збільшення кількості випадків сексуального насильства, експлуатації та втягнення дітей у проституцію та виготовлення матеріалів порнографічного характеру;

 

(b)   Тривожно великої кількості користувачів мережі Інтернет, які цікавляться дитячою порнографією (5 мільйонів користувачів на місяць), а також того, що відвідування порнографічних сайтів становило 70 відсотків усього трафіку на території держави-учасниці;

 

(c)    Надзвичайно малої кількості кримінальних справ, порушених у зв’язку з цим, а також браку інформації про успішні судові переслідування порушників. У цьому відношенні особливо проявляється негативний вплив недостатнього кадрового забезпечення підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

 

(d)   Надзвичайно малої кількості реабілітаційних центрів, спеціально створених для надання допомоги дітям-жертвам сексуальної експлуатації та насильства;

 

(e)    Браку статистичних даних, деталізованих за віком, статтю, етнічним походженням та соціально-економічним статусом дітей-жертв сексуальної експлуатації та торгівлі людьми; при цьому Комітет відзначає плани Міністерства внутрішніх справ щодо створення такої бази даних.

 

78.       Комітет закликає державу-учасницю:

 

(a) Продовжувати та активізувати свої зусилля у сфері гармонізації національного законодавства з положеннями Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, особливо у питаннях дитячої проституції та усіх інших форм сексуальної експлуатації дітей;

 

(b) Створити систему збору даних про дітей-жертв сексуальної експлуатації, насильства та інших злочинів, передбачених Факультативним протоколом, у тому числі – в рамках системи «ДевІнфо»; сприяти планам Міністерства внутрішніх справ щодо створення власної бази даних у цій сфері;

 

(c) Прийняти Пакет інструкцій для забезпечення ефективного запобігання та боротьби зі злочинами, передбаченими Факультативним протоколом, на місцевому рівні; намагатися вирішувати основоположну проблему  - проблему бідності – в рамках усіх профілактичних та захисних заходах, пов’язаних з сексуальною експлуатацією та насильством;

 

(d) Нарощувати потенціал соціальних працівників та правоохоронних органів щодо виявлення та розслідування випадків сексуальної експлуатації та насильства, а також дитячої порнографії, у тому числі – шляхом розширення технічних, кадрових та фінансових ресурсів підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

 

(e) Збільшити кількість та розширити доступність реабілітаційних центрів, що спеціалізуються на наданні допомоги дітям-жертвам сексуальної експлуатації, насильства та інших правопорушень, передбачених Факультативним протоколом;

 

(f) З метою впровадження вищезазначених рекомендацій звертатися за технічною допомогою до ЮНІСЕФ та інших партнерів.

 

Продаж, торгівля та викрадення

 

79.       Відзначаючи поправки до Статті 149 Кримінального кодексу про торгівлю людьми, що вводить особливий пункт про «малолітніх», Комітет ще раз наголошує на тому, що Кримінальний кодекс і дотепер не повністю відповідає положенням Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Високо оцінюючи численні зусилля країни у сфері протидії торгівлі людьми, у тому числі – прийняття Державної програми протидії торгівлі людьми на 2007-2010 роки, Комітет, як і раніше, занепокоєний тим фактом, що Україна залишається одним з найбільших у Європі «джерел» торгівлі людьми. З огляду на це Комітет з жалем констатує відсутність інформації про судові переслідування осіб, задіяних у торгівлі людьми, а також визначає потребу у цілеспрямованій інформації та інформаційно-просвітницьких кампаніях як базових інструментах попередження цього явища.

 

80.       Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a)   Вживати усіх необхідних заходів для впровадження правил реалізації Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, та підготувати звіти за ними у наступній періодичній доповіді;

 

(b)   Продовжувати зусилля, спрямовані на приведення національного законодавства щодо торгівлі та продажу дітей у відповідність до Факультативного протоколу;

 

(c)    Активізувати інформаційно-просвітницькі кампанії для громадськості стосовно торгівлі дітьми, особливо зосереджуючись на ризиках заманювання, пов’язаних з обіцянками роботи та навчання за кордоном, участі в конкурсах краси тощо;

 

(d)   Інтенсифікувати розслідування усіх можливих випадків торгівлі дітьми, у тому числі – шляхом надання необхідних ресурсів Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми Міністерства внутрішніх справ, і робити усе можливе, щоб відповідальні поставали перед судом;

 

(e)    Звертатися за технічною допомогою до ЮНІСЕФ, Міжнародної організації з міграції (МОМ) та інших партнерів.

 

Телефонні служби допомоги

 

81.       Комітет вітає створення безкоштовних телефонних служб (ліній) допомоги для дітей, які наражаються на ризик чи потребують захисту. Йдеться, зокрема, про «телефон довіри» та телефонні служби, що працюють за підтримки організації «La Strada-Україна», відповідно до рекомендації Комітету (CRC/C/OPSC/UKR/CO/1, пункт 34).

 

82.       Комітет рекомендує державі-учасниці і надалі зміцнювати та розширювати телефонні служби допомоги для дітей разом з неурядовими партнерами; бажано, щоб служби допомоги оперували номерами не більше 3 цифр, були безкоштовними (як для самої служби, так і для абонента), і працювали цілодобово. Крім того, Комітет рекомендує державі-учасниці активно інформувати дітей про наявність таких телефонних служб допомоги шляхом поширення відповідної інформації в рамках програм для дітей та у школах.

 

Відправлення ювенальної юстиції

 

83.       Вітаючи структуру системи ювенальної юстиції, що передбачена Національним планом дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року, Комітет висловлює занепокоєння повільним ходом реформ у цій сфері. Зокрема, занепокоєння викликає інформація про те, що Робоча група з впровадження Концепції розвитку ювенальної юстиції припинила свою роботу у квітні 2010 року; на зміну цього документу прийшла Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх. Комітет глибоко занепокоєний існуванням ризиків повернення до каральних підходів у роботі з дітьми, які мають конфлікт із законом. Це проявляється, зокрема, у частих утриманнях дітей під вартою до суду та під час судового процесу, високих відсотках неповнолітніх, засуджених до ув’язнення, а також високому відсотку дітей серед усього населення в’язниць. Комітет також стурбований тривалістю можливих строків ув’язнення – до 15 років – дітей, які перебувають у конфлікті із законом у віці 16 та 17 років (Стаття 102 (1, 3(e)) Кримінального кодексу).

 

84.       Крім того, Комітет серйозно занепокоєний тим, що незважаючи на встановлений законом мінімальний вік кримінальної відповідальності на рівні 14 років, на території держави-учасниці діють школи соціальної реабілітації для дітей у віці від 11 до 14 років, які скоїли «суспільно небезпечні діяння». З величезним занепокоєнням Комітет посилається на слова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка назвала ці школи «спеціальними приймальниками-розподільниками для дітей», і що у таких закладах (у 2010 році їх було 19) утримувалося понад 1000 дітей. Зважаючи на високі показники рецидивізму серед неповнолітніх правопорушників, неадекватний рівень послуг та підтримки їх соціальної реінтеграції (у тому числі – через погане кадрове забезпечення) – це ще одне питання, що особливо непокоїть Комітет.

 

85.       Комітет закликає державу-учасницю запровадити систему ювенальної юстиції, як це передбачено Національним планом дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року. З огляду на це Комітет закликає державу-учасницю вжити усіх заходів для того, щоб нова Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні та відповідний закон про її затвердження повністю відповідали Концепції та іншим відповідним стандартам, зокрема, Мінімальним стандартним правилам ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»), Керівним принципам запобігання злочинності серед неповнолітніх Організації Об'єднаних Націй («Ер-Ріядські керівні принципи»), Правилам ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі («Гаванські правила»), Віденські керівні принципи щодо дій в інтересах дітей у системі кримінального правосуддя. Комітет рекомендує державі-учасниці:

 

(a) Вживати заходів для того, щоб система ювенальної юстиції на практиці переходила від каральної до відновної системи правосуддя щодо неповнолітніх, що передбачає застосування заходів, альтернативних позбавленню волі, а саме примирення, виведення із системи кримінального правосуддя, консультування, громадські роботи чи відстрочення вироку, де це можливо;

 

(b) Запровадити на законодавчому рівні та на практиці єдиний мінімальний вік кримінальної відповідальності у відповідності із Загальним коментарем № 10 (2007) щодо прав дитини у системі ювенальної юстиції;

 

(c) У світлі попередньої рекомендації розглянути можливість ліквідації шкіл соціальної реабілітації, де можуть утримуватися діти у віці від 11 до 14 років, які були визнані винними у скоєнні суспільно небезпечних діянь; розробити альтернативні заходи для роботи з такими дітьми;

 

(d)  Зміцнити послуги соціальної підтримки, у тому числі – шляхом навчання та збільшення кількості спеціалістів соціальних центрів для сімей, дітей та молоді з тим, щоб забезпечувати психосоціальну реабілітацію дітей, які знаходяться у конфлікті із законом, та реалізовувати для них відповідні програми;

 

(e) У процесі виконання цих рекомендацій звертатися за технічною допомогою до організацій системи ООН, що працюють в країні, включаючи ЮНІСЕФ та Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ).

 

Діти-жертви та свідки злочинів

 

86.       Належним чином відзначаючи положення Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Комітет висловлює своє занепокоєння тим, що національне законодавство не передбачає спеціальних заходів із захисту учасників процесу кримінального судочинства, що стосуються саме дітей. Враховуючи інформацію держави-учасниці про те, що правоохоронні структури і суди зазвичай поводяться з дітьми, задіяними у проституції, як із жертвами злочину, Комітет занепокоєний тим, що така вимога не закріплена у законі.

 

87.       Комітет рекомендує державі-учасниці закріпити на законодавчому рівні на забезпечувати на практиці захист усім дітям-жертвам (йдеться, зокрема, про дітей, постраждалих від жорстокого поводження, домашнього насильства, сексуальної та економічної експлуатації, викрадення та торгівлі) та свідкам таких злочинів, як того вимагає Конвенція, а також повною мірою врахувати  Керівні принципи ООН, що стосуються правосуддя в питаннях, пов’язаних з участю дітей-жертв та свідків злочинів (Додаток до Резолюції Економічної и соціальної ради №2005/20 від 22 липня 205 року). У зв’язку з цим Комітет іще раз наголошує на своїй позиції: органи влади ніколи не повинні ставитися до дітей-жертв та свідків злочинів як до правопорушників.

 

Діти з числа національних меншин чи тубільного населення

 

88.       Зважаючи на велику кількість етнічних менших, що проживають на території держави-учасниці, Комітет занепокоєний фактом відсутності будь-яких заходів з боку держави, спрямованих на визначення та розв’язання проблем, з якими стикаються ці етнічні меншини, а також відсутністю системи збору даних щодо становища цих груп з точки зору освіти, зайнятості, житла, доступу до соціальних послуг тощо. Комітет з жалем констатує брак інформації у письмових відповідях на його список питань, що стосуються заходів, спрямованих на припинення міліцейського свавілля у відношенні до дітей, які належать до етнічних меншин. Відзначаючи зусилля, спрямовані на інтеграцію дітей ромської національності у систему загальної освіти, Комітет занепокоєний існуванням постійних перешкод, з якими стикаються діти ромів та діти кримських татар у спробах отримати доступ до освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послуг.

 

89.       Комітет закликає державу-учасницю:

 

(a)   Без затримок прийняти проект комплексного антидискримінаційного закону відповідно до рекомендацій Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації (CERD/C/UKR/CO, (2006), пункт 18);

 

(b)   Провести комплексне дослідження становища та користування правами представників етнічних меншин, які проживають на території держави-учасниці; на основі його висновків і отриманих даних розробити відповідні втручання з тим, щоб політика, заходи та інструменти держави застосовувалися без дискримінації і спрямовувалися на захист прав дітей, які належать до усіх меншин, і на забезпечення їхніх прав відповідно до Конвенції;

 

(c)    Активізувати зусилля щодо забезпечення прав на освіту усіх дітей, які належать до етнічних меншин, приділяючи особливу увагу дітям ромскої національності та дітям кримських татар, у тому числі – шляхом запровадження інклюзивних навчальних схем у системі загальної та середньої освіти.

 

9.  Ратифікація міжнародних договорів з прав людини

 

90.       Комітет рекомендує державі-учасниці ратифікувати ключові договори Організації Об’єднаних Націй у галузі прав людини та протоколи до них, якщо держава-учасниця ще не приєдналася до них. Йдеться, зокрема, про Міжнародну конвенцію про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх родин, а також про Міжнародну конвенцію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень.

 

10.  Співпраця з регіональними та міжнародними структурами

 

91.       Комітет рекомендує державі-учасниці підтримувати співпрацю з Радою Європи стосовно впровадження Конвенції як на території держави-учасниці, так і в інших державах-членах Ради Європи.

 

11.       Подальші заходи та розповсюдження інформації

 

Подальші заходи

 

92.       Комітет рекомендує державі-учасниці вживати усіх належних заходів для забезпечення повного виконання цих рекомендацій, у тому числі – шляхом їх передачі на розгляд до Верховної Ради України, відповідних міністрів, суддів Верховного суду та місцевих органів влади з метою їх уважного вивчення та виконання подальших дій.

 

Розповсюдження інформації

 

93.       Комітет також рекомендує державі-учасниці забезпечити оприлюднення та широке розповсюдження третьої та четвертої періодичної доповіді, письмових відповідей, наданих державою-учасницею, а також відповідних рекомендацій (заключних зауважень) на мовах, що використовуються в країні ( у тому числі – за допомогою мережі Інтернет) серед широкої громадськості, організацій громадянського суспільства, засобів масової інформації, молодіжних та професійних груп і дітей з тим, щоб стимулювати обговорення та підвищити обізнаність громадян про Конвенцію, її впровадження і моніторинг.

 

12.       Наступна доповідь

 

94.       Комітет пропонує державі-учасниці подати свою наступну об’єднану п’яту та шосту доповідь до 26 вересня 2018 року, у яку також слід включити інформацію про виконання цих Заключних зауважень. Комітет звертає увагу держави-учасниці на свої Керівні принципи підготовки доповідей за конкретними договорами, що стосуються форми та змісту періодичних доповідей держав-учасниць відповідно до п. 1b) Статті 44 конвенції про права дитини, затверджені 1 жовтня 2010 року (CRC/C/58/Rev.2), а також нагадує державі-учасниці, що майбутні доповіді повинні відповідати керівним принципам та не перевищувати 60 сторінок. Комітет закликає державу-учасницю подавати свою доповідь відповідно до вимог щодо звітності. Якщо доповідь перевищуватиме допустиму кількість сторінок, державі-учасниці запропонують переглянути та повторно подати доповідь, підготовлену у відповідності до вищезгаданих вимог. Комітет нагадує державі-учасниці, що у разі неможливості переглянути та повторно подати доповідь, Комітет не гарантує перекладу такої угоди з метою його вивчення відповідним договірним органом з прав людини.

 

95.       Крім того, Комітет пропонує державі-учасниці представити оновлений базовий документ відповідно до вимог до загального базового документу, що визначаються «Узгодженими керівними принципами звітності згідно з міжнародними договорами з прав людини», що були прийняті на П’ятій міжкомітетській нараді  договірних органів у червні 2006 року (HRI/MC/2006/3).