Представляємо до вашої уваги другу публікацію із серії інтерв'ю з відомими громадськими діячами Білорусі. Про передумови загострення конфлікту влади і громадянського суспільства після президентських виборів у республіці розповідає відомий білоруський методолог, політолог і філософ, лідер Руху за звільнення Білорусі від тоталітарної спадщини Володимир Мацкевич.
 

Складається враження, що подій, які відбулися 19 грудня, не очікував ніхто. Подібний жорсткий сценарій не був вигідний ані для  влади, ані для політичної опозиції. Чи можете Ви пояснити причини такого розвитку подій?

Пояснити можна все, що завгодно, та чи потрібно? Адже важливо знати, що саме відбулося. Здогадок багато, не варто плодити ще одну. Про те, чого ми не знаємо, треба так і говорити - не знаємо. Є факти, ці факти треба скласти в несуперечливу картину і потім подивитися - чого ж саме ми не знаємо. Ми знаємо, що опозиція запросила людей на площу. Ми знаємо, що влада знала, що люди на площу прийдуть. Ми знаємо, що влада пам'ятає про те, що було в 2006 році, що робили люди на площі. Ми можемо припустити, що влада не хотіла повторення подій 2006 року, а також боялися іншого розвитку подій, до якого могла бути неготовою. Ми знаємо, що владі потрібно було припинити акцію опору в той же вечір, щоб не допустити багатоденного сценарію.

Ми можемо припустити, що мирна акція за відсутності силового розгону могла перерости в багатоденне стояння на площі. Значить, можемо очікувати силового розгону.

Ми розуміємо, що для силового розгону потрібен привід. Значить, можемо припустити, що влада або була впевнені в тому, що люди, які зібралися на площі, дадуть привід для розгону мітингу в той же вечір, або повинна була сама ініціювати такий привід.

Ми знаємо за фактом, що привід для розгону був.

Ми знаємо також, що хуліганські дії, використані владою для розгону мітингу, були припинені самими присутніми на площі, а розгін почався вже після припинення хуліганських дій.

Ми знаємо, що у хуліганських діях брало участь від 10 до 20 осіб, а затриманих, заарештованих і засуджених було близько 700.

Ми знаємо про допити і тривалі слідчі дії. Ми знаємо, що за минулі півтора, майже два місяці не з'явилося жодної інформації про підготовку опозицією силових дій, погромів, захоплення будівлі і т.д., яка б заслуговувала на довіру.

Ми можемо виходити з припущення, що ні опозиції, ні владі не потрібен був такий жорстокий розгін мирної акції протесту. Тоді ми можемо припустити, що або є якийсь невідомий нам суб'єкт, який був у цьому зацікавлений, або все сталося само собою, і ніхто цього не хотів. Далі, ми можемо припустити, що влада або знає такий суб'єкт, або шукає його, оскільки версія, що все трапилося само собою її не влаштовує. Не влаштовує і тому, що він буде означати, що влада не контролює ситуацію повністю, і тому, що підозра про існування третьої сторони, зацікавленої саме в такому розвитку подій, дуже лякає керівника режиму.

Ми можемо припустити, що цей третій суб'єкт (не сама влада, і не опозиція) може бути знайдений або на Заході (у Європі або в США), або в Росії. Але ми не знаємо, чого влада боїться більше.

От і всі міркування, якщо спиратися тільки на наявні факти і ті мотиви поведінки влади, що випливають із них. Зрозуміло, щодо мотивів ми можемо тільки припускати. Доки не дізнаємося, як воно було насправді.
 

Як Ви можете описати те, що відбувається в країні зараз?

Зараз у країні дуже нервова обстановка. Як у структурах влади, так і в опозиції.

Влада розгублена і перелякана можливим втручанням у хід подій невідомої їм сили. Всі їх метушливі й гарячкові дії говорять про те, що вони не можуть реалізувати свій план, заздалегідь заготовлений на період після виборів. Судячи з усього, цей план передбачав подальшу лібералізацію в країні, але за сценарієм влади - встановлення керованої демократії. Зараз реалізація цього плану зірвана, а нового плану немає.

Опозиція не мала плану дій, тому вона зараз в апатії та розгубленості. У суспільстві не залишилося жодної сили, або механізму, щоб прискорити досягнення очевидної мети, яка є в опозиції та громадянського суспільства - звільнення політв'язнів. Ця мета чисто ситуативна, її досягнення нічого не змінить у країні, проте вона очевидна і проста. Оскільки опозиція сама нічого не може зробити, вона і не збирається нічого робити, може лише просити про втручання ззовні. З усіх виступів лідерів опозиції видно, що відповідальність за якнайшвидше звільнення політв'язнів вони покладають на Європу, або когось ще.

Менш очевидна, але, все ж таки, напрошується мета - консолідація опозиції та громадянського суспільства. Лідерам опозиції й абстрактним політкоментаторам консолідація й об'єднання політичної опозиції видається як бажання або мрія. Як мета - це сформульовано лише у громадянському суспільстві Національною платформою громадянського суспільства. Ця мета запропонована деяким лідерам опозиції, але вони не знають, як і що потрібно для цього робити. Відповідно, розробка плану дій для досягнення мети консолідації опозиції та громадянського суспільства лягає теж на Національну платформу ГО.

Ось це і відбувається в країні зараз. Все інше - метушня, як у структурах влади, що діють без плану, так і в опозиції, у якої ніколи не було плану.

Як, на вашу думку, будуть розвиватися події? Що, або хто, може вплинути на ситуацію? Чим ця криза може бути корисна білоруському громадянському суспільству?

Криза висвітлює недоліки минулих підходів і способів дії, і відкриває можливості для нових підходів і ідей. Питання тільки в тому, чи є ідеї? Припустимо, що ідеї є, але одних ідей мало. Для реалізації ідей потрібен комплекс з, як мінімум, чотирьох компонентів: Ідеї; Люди, що поділяють ці ідеї; Ресурси, необхідні для співорганізації людей, що реалізують ідеї; Knowhow - знання того, як реалізуються ці ідеї цими людьми. Зараз все це є, але порізно, все окремо, люди окремо від ідей, гроші окремо від людей, і знання самі собою. Від такої розрізненості ніякої користі нікому бути не може. Потрібно все це зібрати в працездатний комплекс.

Відповідно до концепції культурного релятивізму, демократія не є прийнятною для всіх моделлю організації суспільства, а права людини - не є універсальними цінностями, які вимагають рівного захисту в усіх країнах. Як Ви прокоментуєте це твердження? Які цінності, на Ваш погляд, для сучасного білоруського товариства є найбільш важливими і вимагають захисту?

Я не поділяю такої концепції. Я прихильник концепції відкритого суспільства. Тобто товариства з відкритим майбутнім. Майбутнє визначається сукупними діями людей, як солідарними діями співробітництва, так і конфліктними діями і конкуренцією. Відкрите суспільство глобальне за своєю суттю, і не розділяє людей на своїх і чужих, на громадян і негромадян. Тому права людини в концепції відкритого суспільства універсальні. Як і порушення прав людини, де б вони не спостерігалися, в самій Європі, в Білорусі - у центрі Європи, або в Судані та найглухіших куточках Африки чи Азії. Це і є найважливіше зараз у Білорусі. У нас не тільки порушуються універсальні та фундаментальні права людини, але й зруйновані інститути і суспільні механізми, які покликані ці права захищати. Зараз актуально не тільки захистити права тих, хто піддався репресіям, але, і це головне, відтворити інститути та механізми, які зможуть ефективно запобігати порушенням прав людини в майбутньому, або ефективно їх захищати, якщо порушення будуть повторюватись.
 

Чи можете Ви охарактеризувати стан громадянського суспільства в сьогоднішній Білорусі? Як на громадянське суспільство вплинули події, пов'язані з 19 грудня?

В останні кілька років білоруське громадянське суспільство досить успішно розвивалося. Незалежно від політичного режиму в країні громадянському суспільству вдавалося використовувати наявні умови для свого розвитку, консолідації та впливу. Але цей процес ще тільки на самому початку. Говорити про громадянське суспільство, що розвивається, можна лише пам'ятаючи про ту незначну частину громадян 10 мільйонної країни, яка бере участь у цьому процесі. Це всього лише кілька тисяч активістів і кілька десятків тисяч членів НГО, політичних партій, церков, представників академічного середовища, журналістів. Навіть аудиторія незалежних ЗМІ вкрай незначна.

Події, що відбувалися після 19 грудня, послужили додатковим стимулом для подальшої консолідації та розвитку громадянського суспільства. Умови діяльності НДО та громадських лідерів практично не змінилися, але інтерес і увага до них з боку громадян збільшилася. Будемо сподіватися, що громадські лідери та НДО зможуть скористатися цим інтересом та увагою, щоб розширити свою соціальну базу, стати помітнішими для суспільства та більш впливовими.

Які форми захисту білоруських громадських активістів від свавілля влади, на Ваш погляд, були б зараз ефективними?

Зараз всі форми неефективні. У країні просто немає сильних структур громадянського суспільства, здатних закликати до відповідальності тих, хто чинить свавілля. Всі форми роботи зводяться до того, щоб реабілітувати жертв, компенсувати втрати. Це не захист, це компенсація. Навіть моніторинг, спостереження та інформування про порушення прав людини і про свавілля влади зараз робляться неефективно. Інформування недостатньо, фрагментарність спостереження не охоплює всієї сукупності фактів, а за встановленими фактами справи не доводяться до кінця.

Нам необхідно відновлювати структури та інститути громадянського суспільства. Лише сильні та незалежні структури громадянського суспільства можуть забезпечити ефективний захист. Не окремі кампанії, а стабільну систему правозахисту.

 
Яка допомога від активістів з інших країн була б корисна білоруському суспільству?

Головна допомога - солідарність. Ми повинні розуміти, що ми не одні, що в багатьох країнах у нас є друзі, готові при нагоді надати посильну допомогу. Але, ми, так само, як і наші друзі, повинні пам'ятати, що виправлення ситуації в Білорусі - справа рук і розуму самих білорусів. Ніхто за нас нічого не зробить. І те, що ми повинні зробити, ми можемо придумати та вирішити самі. Дуже неправильно поводяться ті «друзі», які з найкращими намірами намагаються вирішувати за нас. Вирішувати, яку допомогу нам надавати, які цілі в нас повинні бути. Адже всі дурниці в сучасній Білорусі робляться за допомогою наших «друзів» з інших країн. Чомусь керівники різних фондів думають, що вони краще знають, як встановити демократію в Білорусі, тільки на тій підставі, що вони самі живуть у вже демократичних країнах. Так, вони живуть в умовах демократії, але ця демократія встановлена не ними. Вони тільки живуть у ній. Жити в демократичних умовах, і боротися з диктатурою - зовсім різні речі. Тільки цінності у нас спільні, а життя і дії зовсім різні. Європейські фонди та організації знаходять своїх «однодумців» в Білорусі, які говорять їх словами, але зовсім не розуміють процесів у Білорусі. Вони разом організовують різні авантюри, а потім всі разом дивуються, що результат протилежний від  задуманого. Адже всі дев'ять альтернативних кандидатів у президенти діяли з «допомогою» з інших країн. І який результат? Нам потрібна допомога, а не поради і рішення, прийняті за нас. А допомагати можна і потрібно тільки тим, хто робить щось сам. Сам вирішує, що робити, і сам робить.

Наразі все дуже погано з допомогою з інших країн. Багато хто заявив про збільшення розмірів допомоги, хтось у два рази, як Польща, хтось в чотири рази, як ЄС. Але ніхто не подумав про виправлення помилок минулої  «допомоги», про зміну підходу та стратегії цієї  допомоги.

Перше, що повинні зробити наші друзі в інших країнах - подумати про те, як не шкодити своєю «допомогою».

 
Як Ви оцінюєте роботу Міжнародної наглядової місії?

Це один з небагатьох прикладів оперативної та ефективної роботи в сучасних умовах. Важко переоцінити роботу Міжнародної наглядової місії. Вона була створена в лічені дні, поки більшість інших структур були в шоці та розгубленості. Саме ця місія надала перші документи з реальними порушеннями прав під час масових затримань і арештів. І протягом декількох тижнів матеріали Міжнародної наглядової місії були єдиними, на які можна було посилатися і спиратися в роботі.

Підготували Костянтин Рєуцький і Марія Ясеновська
для Комітету міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі.