Печерський районний суд міста Києва, що на Хрещатику. Ремонт такий гарний – стримано, але зі смаком. І працюють в ньому судді на високих підборах – сантиметрів 15, зачіски вишукані, мантія аж грає на сонці (заздрю, чи не так?). Але… Пандуса – немає, канцелярія з цивільних та кримінальних справ розміщена на третьому поверсі, ліфта, звісно, теж немає.

Фото: obozrevatel.com

 
Двері настільки важкі, що мені доводиться впиратися обома руками, щоб їх відчинити. Кнопка виклику розміщена високо – мені-то зручно до неї дістатися, а чи дотягнеться людина, що пересувається візку? Місце перед стійкою охоронців настільки мале, що поки доблесні парубки заповнювали в журналі відвідувань мої паспортні дані, мене нічого так вдарили дверима. Звісно, двері відчиняються всередину!
 
Та родзинка цього суду – туалет! Так, він є! І навіть на першому й другому поверхах. Щоправда, мій знайомий адвокат каже, що не завжди відчинений для відвідувачів. Та навіть коли новенькі двері й запрошують тебе туди увійти, це зробити неймовірно складно – двері надзвичайно вузькі! Я хоч і стрункої статури, але ж маю повний журналістський набір – сумка з ноутбуком, фотоапарат, кофтинка в разі дощу, парасолька… Тож зі своїм багажем ледь протискуюсь у вузеньку шпаринку. Правильно, нічого писати в суді (наголоси ставимо правильно).
 
Спускаючись на перший поверх, я зустріла чоловіка: він, спираючись на палицю, важко піднімався по сходах. Заговорила до нього, він відповів, що вже п’ятий раз приходить на засідання суду – і все йому доводиться бігати з першого на другий поверхи. А на питання, чи не пробували написати скаргу із цього приводу, його супутниця відповіла: «Так ніяких нервів не вистачить…».
 
Так історично склалося, що в нас «відбили» бажання звертатися до суду – і тоталітарне минуле, і корупційне сьогодення. Утім, один із адвокатів якось мені зауважив, що, здається, в 90 % випадках судові рішення – справедливі. Питання в процесуальності – мовляв, суддя не зобов’язаний проводити розслідування: він вивчає виключно ті матеріали, які має на руках, і на підставі цього виносить рішення. Уже завдання самих скаржників, їхніх адвокатів, юристів, а по інший бік – прокурорів та міліціянтів – відшукувати факти, вчасно надавати правильні папірці. І хто із сторін буде спритнішим і кмітливішим, того й правда. Якщо змагальність сторін дотримана, то й суд у більшості випадках – справедливий.
 
Всього-на-всього? Дійти до суду і почати діяти… Аж тут не все так просто. Чи доступний суд для всіх українських громадян? За законом – так. Але на практиці.
 
Наскільки доступний суд людині на візку, дідусеві з палицею, мамі з дитячим візочком, людині на милицях? Усі вони належать до категорії маломобільних груп населення, тобто людей, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, отриманні послуг, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі.
 
Саме перевірити «доступність» судів вирішили активісти-випускники Всеукраїнської програми «Розуміємо права людини». У рамках кампанії «Правосуддя – без бар’єрів» була розроблена анкета з дуже «простими» індикаторами – наявність пандуса, кнопок виклику, ширина вхідних дверей або рамки металошукача, обладнаність туалету, наявність ліфта, доступність інформації та інші.
 
Моніторинг орієнтований на найбільш важливих для відвідувачів пунктів доступу – це канцелярія суду, доступність залів судових засідань, обладнаність санвузлів. І в першу чергу, координатори кампанії прагнуть привернути увагу органів влади (зокрема, судової адміністрації) до проблеми не-доступності судів, буквально «на пальцях» розповісти – що не так і як це виправити.
 
До кампанії впродовж травня-червня 2013 року долучилися активісти з Луганської, Вінницької, Херсонської, Чернівецької, Тернопільської, Одеської, Полтавської областей, з міста Києві та Криму (Сімферополь, Ялта, Алушта, Керч, Джанкой).
 

Фото: Надано координаторами кампанії «Правосуддя – без бар’єрів»

 
І відкриття не забарилися.
 
Відкриття перше: українські суди не пристосовані до потреб маломобільних груп. Не те, щоб координатори кампанії про це не знали, але про масштаби трагедії – вже точно не здогадувалися. Більшість судів розміщені в старих будівлях, зазвичай – пам’ятках архітектури, які пристосувати до потреб маломобільних надзвичайно складно.
 
Відкриття друге: немає розуміння проблеми і небажання щось змінити. У тих судах, де б це можливо було зробити безболісно, працівникам суду просто не спадає на думку, що недоступність судів – це їхня проблема, яку потрібно вирішувати. На питання, як людина на візку проїде через цю вузьку раму метошукача, бо іншого входу до вас немає – представники Феміди на якийсь час «зависали» з відповіддю. А потім казали щось на кшалт: «хай приїжджають – ми розберемося», «до нас інваліди не ходять».
 

Фото: Надано координаторами кампанії «Правосуддя – без бар’єрів»

 
Відкриття третє: приблизно в 50 % випадках забороняли фотографувати приміщення судуучасникам моніторингу «Правосуддя – без бар'єрів». При чому навести аргументи, на якій підставі ви забороняєте, чи покажіть, будь ласка, закон або розпорядження «не-дозволу» – працівники суду так і не змогли. Деякі обурювалися тим фактом, що замість того, щоб працювати, «вони (в смислі – громадяни-нероби?) по майданах бігають» чи «суди моніторять». Та й на численні інформаційні запити Судовим адміністраціям України, активісти кампанії отримували суперечливі відповіді: з одного боку, чинним законодавством не заборонено фотографувати судові об’єкти, з іншого – «але запитайте дозвіл у голови суду».
 
До речі, відповідно до норм процесуального законодавства України, спеціальний дозвіл судді на проведення фото-, відеозйомки потрібен лише у випадку, коли відеозйомка чи фотофіксація відбуваються під час розгляду справи, тобто в межах та безпосередньо під час судового процесу.
 
Отже, четверте вікриття: якщо судам немає що приховувати, чому заборонено фотографувати? І чому український суд сам порушує конституційні норми?
 
Щойно розгорнулась кампанія доступності українських судів для маломобільних груп, як з’ясувалося, що чимало людей в курсі цієї проблеми – у коментарях, серед яких немало критичних, можна прочитати про тотальну «закритість» судів від своїх співгромадян. Туалети не те, що необладнані для людини з інвалідністю (вузькі, зі сходами, без поручнів), а банально зачинені на ключ, інформація на стендах друкується дрібним шрифтом і вивішується високо на стіні – спробуй прочитай! Стійка канцелярії у багатьох судах висока – так що працівниця навіть не побачить заявника, який пересувається на візку.
 
Але купа цих абсурдних, на перший погляд, речей створюють цілком реальні перешкоди для тих, хто хоче звернутися до суду. Наврядчи про це невідомо нашій дорогій державі, зокрема, судовим адмінстраціям? І навіть питання не в грошах (хоч і цим «залізним» аргументом нас годують понад 20 років незалежності!), а в тому, що ми ще дуже далекі від того, що є поняття доступності, прозорості, відповідальність перед громадянами, поваги. Егеж?
 
Ірина Виртосу
Джерело: http://blogs.lb.ua/iryna_vyrtosu/207483_yak_diyti_sudu.html
 
Довідка: Моніторинг безбар’єрності українських та білоруських судів відбувається за ініціативи учасників та учасниць Другого Міжнародного Курсу з прав людини для молодих активістів, реалізованого в рамках спільної стратегії Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» та Білоруської правозахисної школи. Щоб взяти участь в моніторингу і досліджувати архітектурну доступність судів у вашому місті або отримати додаткову інформацію, зв'яжіться з координаторами кампанії за електронною адресою:[email protected]або за телефонами +38 (050) 273-19-96 (Олена Луньова), +38 (050) 810-66-49 (Юлія Красільникова).           
Приєднуйтеся до кампанії «Правосуддя без бар’єрів» у фейсбуці!
 
Кампанія "Правосуддя без бар'єрів" підтримана в рамках проекту «Підтримка громадської активності в Україні», що здійснюється громадською організацією «People in Need» («Людина в біді», м. Прага, Чехія) у партнерстві з Кримським правозахисним центром "Дія", Мережею правових приймалень Криму за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Проект  спрямований на посилення ролі місцевих громадських організацій, ініціативних груп та шкільних об'єднань у суспільстві.