Пропонуємо до вашої уваги текст проекту Конституційного подання про невідповідність нормам Конституції України положень Закону України «Про захист суспільної моралі» (закон). На думку низки відомих європейських та українських експертів, цей закон не є правовим, не відповідає європейським критеріям якості законодавства і закладає підвалини для неправомірного обмеження свободи вираження поглядів та може бути використаний як інструмент репресій проти громадських та культурних активістів.
Проект конституційного подання підготовлено в рамках Всеукраїнської громадської кампанії проти встановлення цензури у ЗМІ та мистецтві в Україні. Метою кампанії є скасування закону «Про захист суспільної моралі» та повна ліквідація Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. В рамках кампанії вже триває сбір підписів під зверненням (тут) до голови парламенту та лідерів фракцій з вимогою прискорити розгляд законопроекту, яким передбачено скасування закону «Про захист суспільної моралі». Наступним кроком заплановані звернення до суб’єктів конституційного подання – президента, уповноваженого ВРУ з прав людини та лідерів парламентських фракцій - з вимогою звернутися до Конституційного Суду з поданням про неконституційність вказаного закону.
Зараз ми пропонуємо вам ознайомитися з текстом проекту конституційного подання, який буде доданий до звернення та висловити свої рекомендації щодо його покращення. Просимо вас залишати свої зауваження та пропозиції у коментарях під текстом проекту подання. Також ви можете надсилати свої коментарі на адресу електронної пошти: [email protected]

Чекаємо на ваші коментарі до 20 травня 2011 року. Після цього стартує кампанія збору підписів під зверненням до Конституційного Суду України, яка триватиме до 15 червня.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
про невідповідність Конституції України, –
положень Закону України «Про захист суспільної моралі»

І
1. Повне найменування посадової особи, яка направляє конституційне подання згідно з частиною 2 статті 150 Конституції України, пунктом 4 частини 1 статті 13, частиною 1 статті 41, частиною 2 статті 39 Закону України „Про Конституційний Суд України”
Президент України: В.Ф. Янукович

II.
Відомості про уповноважених за дорученням
Уповноважені за дорученням:
1.
2.
3. …
III.
Повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування правових актів, конституційність яких (або деяких положень яких) оспорюється
Закон України «Про захист суспільної моралі» у чинній редакції від 09.02.2010 (джерело опублікування - Інтернет-сервер Верховної Ради України (www.rada.gov.ua), документ №1296-IV; Урядовий кур'єр, 2003, 12, 26.12.2003 N 245), - як в цілому, так і особливо в статтях: ст. 5, 8, 10, 11, 12, 13, 15, 16,17, 18, 19, 20.
IV.
Правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правових актів (деяких положень правових актів)
1. Положення частини першої статті 8, статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 12, частини сьомої та восьмої статті 13, абзац другий частини другої статті 19 закону про захист суспільної моралі, що вимагають попереднє узгодження інформації перед її поширенням з органом державної влади, не відповідають частині третій статті 15 Конституції України.
Стаття 15 Конституції визначає: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена.”
Дане положення є достатньо категоричним у своєму формулюванні й не дозволяє жодних винятків із правил. Якщо врахувати, що стаття 15 відноситься до «Загальних засад» Конституції, то, очевидно, заборона цензури без жодного винятку є певною базовою цінністю конституційного порядку, що має охоронятися з особливою ретельністю.
Крім цього, цей принцип є одним із базових для оцінки інших положень Конституції, зокрема, й конституційності обмежень прав і свобод.
Окремо варто зазначити, що згідно із частиною третьою статті 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Відповідно до закону про інформацію, цензурою є вимога, спрямована до ЗМІ, щодо попереднього узгодження інформації для поширення та/або накладання заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади.
Відповідно до частини третьої статті 45-1 закону про інформацію «забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації».
Хоча таке визначення в цьому законі стосується лише ЗМІ та журналістів певною мірою воно може поширюватися й щодо інших суб’єктів.
З цього випливає, що під цензурою розуміється не тільки заборона попереднього узгодження інформації з органом влади, але й заборона поширення інформації, здійснена вже після її оприлюднення, а також інше перешкоджання органом влади поширювати інформацію.
Якщо проаналізувати норми цивільного та кримінального права, міжнародні стандарти у сфері свободи слова, а також врахувати, що конституція стверджує про заборону цензури без будь-яких винятків і встановлює це як засадничий конституційний принцип регулювання стосунків між державою та людиною, то частину третю статті 15 Конституції слід розуміти, як заборону органу державної влади (законодавчої чи виконавчої) забороняти поширення будь-якої інформації, якщо це не визначено рішенням суду.
Таким чином, у разі поширення інформації, обіг якої обмежено законом, орган влади повинен звернутися до суду з вимогою припинити поширення такої інформації або, якщо такі дії становлять злочин, може реагувати в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом. У такому разі усі дії з припинення поширення інформації чи її вилучення здійснюється за рішенням суду.
З огляду на це, норми законодавства, котрі дозволяють органам виконавчої влади без рішення суду забороняти поширення тієї чи іншої інформації є неконституційними, оскільки суперечать частині третій статті 15 Конституції України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист суспільної моралі» без попереднього позитивного висновку Національної комісії забороняється проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру фізичними та юридичними особами.
Стаття 11 Закону України «Про захист суспільної моралі» без попереднього позитивного висновку Національної комісії забороняє продаж і розповсюдження друкованої продукції та поліграфії сексуального чи еротичного характеру.
Згідно із статтею 13 Закону України «Про захист суспільної моралі» без попереднього позитивного висновку Національної комісії забороняється:
- продаж або прокат населенню продукції електронних засобів масової інформації сексуального характеру, продукції та аудіо-, відеокасет із записами сексуального чи еротичного характеру;
- публічні демонстрації кіно-, аудіо-, відеопродукції сексуального чи еротичного характеру.
У разі негативного висновку Національної комісії щодо продукції, твору чи заходу їхнє поширення та проведення або забороняється взагалі або дозволяється при дотриманні достатньо жорстких умов.
Відповідно до частини третьої статті 17 закону про захист суспільної моралі та статті 10 Положення про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі її рішення є обов’язковими для виконання.
При невиконанні рішень Національної комісії може наступати кримінальна відповідальність, а також Національна комісія може ініціювати відкликання ліцензії господарюючого суб’єкта, що порушує закон про захист суспільної моралі (стаття 19 закону про захист суспільної моралі).
Крім того, уся продукція, що за висновком Національної комісії не відповідає вимогам закону про захист суспільної моралі або поширення якої відбувається без такого висновку, підлягає вилученню з продажу.
Для виконання своїх повноважень Національна комісія має право без рішення суду витребувати документи та продукцію від органів влади та суб’єктів господарювання, що навіть перевищує повноваження правоохоронних органів, для котрих необхідна санкція суду для таких дій.
З огляду на це, висновок Комісії є по суті необхідною умовою поширення певного виду інформації. Висновок можна також уважати необхідним дозволом для поширення такої інформації.
У такому разі мова йде про попереднє узгодження інформації з контролюючим державним органом влади. Попередній контроль за виходом інформації та продукції є очевидною й безсумнівною цензурою.
Тому така вимога цього закону прямо суперечить статті 15 Конституції, що прямо забороняє цензуру, як пряму вимогу попереднього погодження з органом влади змісту інформації.
З огляду на це, положення частини першої статті 8, статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 12, частини сьомої та восьмої статті 13, абзац другий частини другої статті 19 закону про захист суспільної моралі, що вимагають попереднє узгодження інформації перед її поширенням з органом державної влади, не відповідають частині третій статті 15 Конституції України.

2. Проте не тільки попереднє узгодження інформації з органом державної влади є цензурою. Нею також є заборона або перешкоджання поширенню інформації, котра вже поширюється.
З огляду на це, контрольні та наглядові повноваження Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі та інших органів влади (статті 15-19 Закону України «Про захист суспільної моралі») є не конституційними. У конституційному полі можуть бути лише ті функції нагляду, що проявляються не в застосовуванні обов’язкових до виконання рішень, а в можливості цих органів у судовому порядку обмежувати обіг такої інформації та відповідної продукції.
Так, на засіданні парламентського комітету з питань свободи слова та інформації депутати розглянули питання про рішення Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі та рекомендації Нацради з питань телебачення і радіомовлення телеканалам з приводу окремих популярних програм. Після тривалої дискусії, в якій взяли участь народні депутати, представники телеканалів і голова НЕК Василь Костицький, члени комітету одноголосно прийняли рішення, в якому зазначили: «Звернути увагу НЕК та Нацради, що рішення комісії та рекомендації Нацради, адресовані ТРК, з переліками програм, від показу яких, як вважає комісія, слід утриматися, мають ознаки втручання у редакційну політику телекомпаній, що є неприпустимим із точки зору забезпечення конституційного принципу свободи слова та чинного законодавства, що регулює правовідносини в інформаційній сфері». Фактично, парламентський комітет визнав, що обов’язковість рішень Нацкомісії є формою цензури.
Частина третя статті 45-1 закону про інформацію також до цензури відносить й створення спеціальних органів, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації. Національна експертна комісія є таким органом, єдиною функцією якого є контроль за обігом певної інформації, заборона чи запобігання поширенню певного виду інформації. По суті, такі органи є інституціоналізованою державною цензурою. Існування таких органів є особливо небезпечним у демократичному суспільстві, оскільки вони приречені на запровадження необґрунтованої цензури заради виправдання свого існування.
Тобто, з урахуванням положень закону про інформацію та конституційною забороною цензури, положення закону про захист суспільної моралі, що визначають статус і повноваження спеціального позавідомчого органу виконавчої влади Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (статті 17-20 Закону України «Про захист суспільної моралі») не відповідають частині третій статті 15 Конституції України.
А отже, положення статей 15-20 Закону України «Про захист суспільної моралі», які визначаю статус і повноваження, а також встановлюють контроль та наглядові повноваження Національної комісії з питань захисту суспільної моралі не відповідають частині третій статті 15 Конституції України.

3. Положення статей 5, 15, 17, 18, 19 Закону України «Про захист суспільної моралі», що передбачають обмеження свободи вираження поглядів, не відповідають частині третій статті 34 Конституції України у її системному зв’язку із частиною другою статті 3, статтями 6, 8, 15, частиною другою статті 19, статтею 22, частиною першою статті 64, статтями 85 та 89 Конституції України.
В першу чергу необхідно зазначити, що Закон України «Про захист суспільної моралі» становить серйозну проблему в контексті якості закону, що обмежує свободу вираження поглядів.
Стаття 34 Конституції України не надає право обмежувати свободу думки, слова чи поширення інформації для захисту суспільної моралі.
Частина третя цієї статті визначає, що свобода слова та інформації може бути обмежена „законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.”
Поняття „мораль”, як ціль обмеження прав і свобод, є самостійним конституційним поняттям. Наприклад, воно самостійно існує як мета можливого обмеження свободи віросповідання в частині другій статті 35 Конституції. Це поняття також окремо існує, як мета обмеження прав і свобод, у міжнародних договорах. Тому його не можна свавільно ототожнювати чи включати до інших понять, наприклад, „здоров’я населення” чи „національна безпека”.
Тому Конституція не містить жодного критерію оцінки моральності інформації й відповідно обмеження її поширення через це.
Відповідно, інші положення Конституції, наприклад, стаття 85 Конституції, не надають право органам влади забезпечувати моральність суспільства, як це, наприклад, зроблено в Конституції США. Органи державної влади, у тому числі й Верховна Рада України, приймаючи закони, зобов’язана діяти в спосіб, передбачений Конституцією України.
Відповідно до статті 64 Конституції України „конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”. А відповідно до частин другої статті 19 Конституції „органи державної влади... зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
Преамбула закону про захист суспільної моралі чітко визначає, що закон створений для захисту суспільної моралі, що в нашому випадку не є легітимною та конституційною ціллю обмеження свободи слова та поширення інформації. Також, оцінюючи інші положення закону, наприклад, статтю 5, що визначає основні напрями державного регулювання обігу інформації, що негативно впливає на суспільну мораль, стає чітко зрозумілим, що закон має на увазі виключно захист суспільної моралі, як окремої цінності і самостійного поняття. Саме тому закон дає визначення поняття „суспільна мораль”, а також визначає основні методи державного регулювання (втручання) обігу інформації, методи державного контролю та нагляду в сфері захисту суспільної моралі (стаття 15 закону), створює окремий орган державної влади з питань захисту суспільної моралі (статті 17-19 закону). Зі змісту закону стає чітко зрозумілим, що єдиною метою його ухвалення був захист „суспільної моралі”.
Можливо й тому, представники Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі чи захисники суспільної моралі у дискусіях апелюють до захисту „національної безпеки”, а не задовольняються лише захистом суспільної моралі. Проте не може не хвилювати розміщення знаку тотожності між поняттям «суспільна мораль» та «національна безпека», що може мати наслідком істотне обмеження свободи слова.
В цьому контексті необхідно навести надзвичайно дискусійну тезу з рішення Національної експертної комісії від 23 червня 2008 року:
«Відзначити, що питання захисту суспільної моралі та морального здоров'я громадянського суспільства, недопущення пропаганди расової і національної ворожнечі, фашизму і неофашизму, неповаги до національних та релігійних святинь, образи нації чи особи за національною ознакою, пропаганди наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, а також боротьба з приниженням гідності і честі особистості та боротьба проти розповсюдження порнографії і насильства є конституційним обов'язком держави та складовими захисту національної безпеки України.»
Ця цитата показує серйозну маніпуляцію правовими поняттями, покликану легітимізувати неконституційне обмеження свободи слова та інформації.
З огляду на це, оскільки частина третя статті 34 Конституції не містить такої мети обмеження свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, як „суспільна мораль”, то будь-які нормативні акти, у тому числі, закони спрямовані виключно на захист „суспільної моралі” є неконституційними.
Відповідно, закон про захист суспільної моралі суперечить частині третій статті 34 Конституції України у її системному зв’язку із частиною другою статті 3, статтями 6, 8, 15, частиною другою статті 19, статтею 22, частиною першою статті 64, статтями 85 та 89 Конституції України.

V.
Дані щодо інших документів та матеріалів,
на які посилаються суб’єкти подання
1. Комітет з питань свободи слова вважає, що НЕК і Нацрада втручаються в редакційну політику, Інститут масової інформації, (Джерела опублікування: Internet:
http://imi.org.ua/index2.php?option=com_content&task=view&id=174516&pop=...).

2. Рекомендації Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, спираючись на висновки Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі. (Джерела опублікування: Інтернет-видання «Телекритика», http://www.telekritika.ua/news/2009-01-19/43196).

3. Рішення Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі від 23.06.2008. (Джерела опублікування: Офіційний сайт Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, http://www.moral.gov.ua/solutions/2/).

VI.
Перелік матеріалів та документів, що додаються.
1. Закон України «Про захист суспільної моралі» у чинній редакції від 09.02.2010 – роздрук;
2. Закон України «Про інформацію» у чинній редакції від 06.01.2011 – роздрук;
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. N 1550 Про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі у чинній редакції від 11.05.2006