Короткі повідомлення про жорсткуреакціюофіційного Мінська на грудневі мирні протести, які з’являються в різних ЗМІ, не дають повного уявлення про характер того, що відбувається в Білорусі.
Для того, щоб дати можливість громадянам сусідніх з Білоруссю держав зрозуміти причини конфлікту між владою і громадянським суспільством республіки, прес-служба Міжнародної наглядової місії Комітету міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі запланувала публікацію серії інтерв'ю, в яких відомі правозахисники і журналісти дадуть свою оцінку ситуації таспробують спрогнозувати її розвиток.
Пропонуємо вашій увазі перше інтерв'ю з цієї серії: на наші запитання погодилася відповісти Марія Шищенкова, представниця «Фронтлайн» - міжнародної організації, що займається захистом активістів правозахисного руху. Марія народилася і виросла в Білорусі, але вже досить давно працює в різних європейських структурах. На даний момент в її функції входить постійний моніторинг становища правозахисників у країнах СНД і координування дій, спрямованих на їх підтримку. Марія не втратила зв'язокз батьківщиною і уважно стежить за подіями в Білорусі. Нам вдалося поспілкуватися під час її короткого візиту до Мінська, де вона збирала інформацію про потреби білоруських правозахисних активістів:
Марія, чим, на Ваш погляд, стало 19 грудня для громадянського суспільства Білорусі?
19 грудня кардинальним чином переломило ситуацію. До цього часу порушувалися права, в основному, політичних активістів. Правозахисники стикалися з низкою проблем, але, тим не менш, в останні роки влада не чиниласильного тиску на правозахисні організації, не звертаючи на їхнюроботу особливо пильної уваги. Після 19 грудня ситуація радикально зміниласьі зараз ми всі стали свідками просто неймовірного тиску на всі правозахисні організації: серії обшуків, виклики правозахисників на допити. Щодня з'являється інформація про нові випадки тиску на громадян, що займаються захистом прав людини.
Сфера діяльності нашої організації досить вузька, ми займаємося тільки захистом правозахисників, охороноюїх безпеки. Ми уважно стежимо за ситуацією, в якій знаходяться білоруські правозахисні активісти й, на жаль, можемо констатувати, що зараз вона чи не найскладніша на всьому пострадянському просторі.
Як, на вашу думку, буде розвиватися ситуація? Хто або що може на неї вплинути?
Робити прогнози зараз дуже складно, оскільки незрозуміло, що буде відбуватися в політичній сфері. Після 31 січня ми побачимо, як настановищекраїнивплинутьсанкції Європейського Союзу і якою буде реакція на них білоруської влади. Думаю, керівництво країни віддає собі звіт в тому, що тиск на громадянське суспільство є одним з основних показників, які впливають на перспективи партнерства з Європейським Союзом.
Як Ви оцінюєте санкції Європейського Союзу?
Мені важко дати однозначну оцінку рішення, прийнятого ЄС, оскільки я сама з Білорусі. Я чудово розумію, що будь-які санкції, якими б вони не були точковими, позначаться на добробуті білоруського народу, зачеплятькожного білоруса. Тому я не можу беззастережно схвалити запровадження санкцій. І в той же час я розумію, що європейська політика останніх років була спрямовананазближення з Білоруссю, але білоруська влада просто використалаце у своїй грі тане зробиланіяких реальних кроків назустріч європейській спільноті. Не було зроблено нічого для поліпшення ситуації у сфері прав людини. Тому санкції, що вводяться,можна вважати адекватним заходом. Так вважають і більшістьбілоруських активістів- всі інші способи спілкування з білоруською владою вже буливипробуваніі не привели до яких-небудь помітнихпокращень. Схоже, що влада розуміє тільки розмовиз позиції сили. Крім того, закриття білоруського офісу ОБСЄ було кроком, на який європейське співтовариство не могло не відповісти.
Що в даній ситуації планує робити «Фронтлайн»?
Наші завдання не змінюються. Ми - організація, яка була створена для того, щоб допомагати правозахисникам у їх повсякденній роботі, оскільки ми вважаємо, що правозахисники здатні серйозно впливати на ситуацію у своїх країнах. Саме вони є двигуномвнутрішніх змін. Ми вже зараз діємонапідтримкуправозахисників на місцях, з лобіювання їх інтересів в міжнародних організаціях, координація дій зіспецдоповідачамиООН із захисту правозахисників. Я не можу говорити про конкретні дії, щоб не наражати на небезпеку білоруських колег, оскільки, як ми знаємо, багато білоруських неурядовихорганізацій є незареєстрованими (і їх активісти ризикують піддатися за це кримінальному переслідуванню).
Напевно Ви стежили за подіями в Білорусі. Що з подій цьогомісяцясправило на Вас найбільше враження?
Так, ми підтримуємо контакти з місцевими правозахисними організаціями йуважно стежимоза інформацією. Ми випустили декілька термінових звернень - з цілого ряду обшуків, з арештів правозахисників.
Найбільшеобурює в даній ситуації тривалість і безперервність тиску. Це не разова акція, а масштабна зачистка громадянського суспільства. Обшуки пройшли не тільки у тих, хто спостерігавза виборами, а практично у всіх правозахисних організаціях. Курйозним жеє те, що співробітники комітету держбезпеки, як відзначають спостерігачі, присутні під час обшуків, виглядають дещо розгубленими і не завжди розуміють причини тих дій, в яких вони змушені брати участь. Дуже помітнаневідповідність між масштабом обшуків і затримань, і коректністю, з якою діють співробітники КДБ. Звичайно ж, вони далеко не плюшеві ведмедики, але й не відзначити цю цікаву особливість неможна.
Які Ви бачите загальні загрози, загальні тенденції у сфері прав людини в Білорусі та інших пострадянських країнах?
Дуже складно узагальнювати. Ситуації в різних країнах регіону часто істотно відрізняються. Є загальні риси ситуацій в Росії, Україніта Білорусі. Є загальні тенденції в країнах Центральної Азії. У країнах Північного і Південного Кавказу ситуація відрізняється між собою. Якщо намагатися виділити щось загальне, то можна відзначити, що тиск на правозахисні організації в усіх пострадянських країнах дуже сильно прив'язанийдо політичного календаря. Вінпомітно посилюється під час парламентських і президентських виборів. Ще одна спільна тенденція - це запозичення урядомдосвіду тиску на правозахисників. Репресивнапідборкане така йбагата, варіюється, швидше, область їїзастосування. Часто кажуть, що Білорусь є якимосьекспериментальним майданчиком, де випробовується технології, які пізніше застосовуються в Росії. Як приклад можна привести більш жорстке законодавство у сфері регулювання діяльності неурядових організацій.
Проте, можна помітити, що ситуація усфері прав людини в усіх наших країнах далека від ідеалутамає тенденцію до погіршення. Чи можете Ви проаналізувати причини виникнення цієї тенденцій?
Я не претендую на глобальний аналіз, але можу спробувати виділити деякі причини. Однією з головних, я б назвала негативну роль Росії для всього регіону. Російська влада намагається формувати в суспільстві неприйняття прав людини, намагається нав'язувати думку, що права людини не є споконвічно російської цінністю і що ця цінність не може бути пріоритетом і вимагати будь-якогоособливого захисту. Нав'язується думка, що в країнах нашого регіону є проблеми більш важливі, ніж права людини, що потрібно спочатку розібратися з цими проблемами і тільки потім говорити про людськийвимір. Російські дипломати активно використовують цю риторику під часспілкуванняз урядомінших пострадянських країн, і ми бачимо, як влада цих країн поступово скочуються до такої ж позиції, починаючи досить агресивно ставитися до міжнародних ініціатив у сфері прав людини.
Чи означає все це, що назріла необхідність переглядати підходи стратегії дій на захист прав людини в цьому регіоні?
Для мене очевидним є, що не можна миритися з ситуацією, коли в міжнародних організаціях політику роблять лише представники урядів. Цілком очевидно, що і в рамках Ради Європи, і в рамках ОБСЄ повинні бути представлені структури громадянського суспільства. Ми бачимо, як в пострадянських країнах зміцнюється тенденція до того, щоб із збереженням видимості демократичних процедур утримувати владу в руках одних і тих самихполітичних еліт. Не дивлячись на те, що постаті в урядіцих країн змінюються, люди, щоформують політику, залишаються все тими ж. І роблять вони це, виходячи зі своїх звичних уявлень і пріоритетів. Віддавати прийняття важливих рішень у сфері прав людини на відкуп лише цим людям не можна. Потрібно прагнути до того, щоб вплив на прийняття рішень мали громадські організації, солідарні громадянські ініціативи, на зразок Міжнародної наглядової місії - це треба всіляко підтримувати і розвивати.
Але, крім цього, громадським активістам у наших країнах необхідно більш активно використовувати механізми, що вже існують в рамках європейської системи - їх можливості далеко не вичерпані.
З яким закликомабо побажанням Ви могли б звернутися до представників громадянського суспільства в країнах регіону?
У кожній з наших країн є достатня кількість впливових організацій, що мають великий досвід роботи з міжнародними структурами. І в рамках ініціатив, які здатні вплинути на ситуацію у сфері прав людини, організації з різних країн можуть діяти єдиним фронтом, виробляючи якусь спільну позицію. І якщо вже висловлюватиякісь побажання, я б побажала саме цього - більше спільних дій, більше солідарності, більше координації. Цього не вистачає.
Як Ви оцінюєте роботу Міжнародної наглядової місії?
Я вважаю, що це дуже важлива ініціатива. З багатьох причин. Це знімає частину навантаження з білоруських організацій, які зараз працюють унадзвичайно складних умовах, піддаючись сильному тиску з боку влади. Місія взяла на себе збір та документування інформації про порушення. Місія займається перекладом і поширенням цієї інформації, причому, робить це якісно. Це дуже важлива робота, оскільки оперативне інформування дає великі переваги білоруському громадянському суспільству. Причому, присутність правозахисників з країн ОБСЄ важливане тільки для білоруського громадянського суспільства, але йдля всіх, хто підтримує цю ініціативу. Крім того, це хороша школа для правозахисників, які зараз приїжджають до Білорусі. Це важливо, оскільки правозахисники, працюючи усвоїх країнах, схильні замикатися у своїй ситуації. Працюючи разом, ми можемо відкривати один для одного нові напрями роботи, нові форми реагування на спроби тиску з боку влади.
Дуже добре і те, що правозахисники країн ОБСЄ починають дивитися ширше на проблеми усфері людського виміру, починають сприймати себе як певну спільність, усвідомлювати солідарну відповідальність за ситуацію в регіоні. Крім того, це сприяє поширенню інформації, не дозволяє їй залишатися лише всередині країни.
Важливо і те, що правозахисники з інших країн, перебуваючи в Білорусі, допомагають утримувати увагу європейських засобів масової інформації на проблемах республіки.
Ну і, звичайно ж, не можна не згадати про ту радість, яку своєю присутністю на обшуках представники Місії дарують співробітникам білоруських правоохоронних органів.
Розмовляв Костянтин Реуцький
