Тетяна Ревяка, відома білоруська правозахисниця, президент Білоруського Будинку прав людини в інтерв'ю для сайту Комітету міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі розповідає про своє бачення причин і можливих наслідків загострення конфлікту між владою і громадянським суспільством після президентських виборів у республіці в грудні минулого року.
Тетяна, чим, на Ваш погляд, стало 19 грудня для Білорусі взагалі і для білоруського громадянського суспільства зокрема?
19 грудня стало свого роду лакмусовим папірцем, що дозволило побачити і реальний стан громадянського суспільства, і реальну позицію влади. В останні два роки в країні був так званий «період лібералізації» - влада вела переговори з Євросоюзом, в країні була мінімальна за всю історію правління Лукашенка кількість політичних в'язнів, громадянське суспільство відчувало зменшення тиску. Але при цьому не відбувалося ніяких системних змін, не змінювалися підходи до застосування законів, до розуміння принципу верховенства права, прав людини. Ми попереджали, що без цього реальна зміна ситуації неможлива. І 19 грудня просто розставило все на свої місця.
Крім того, 19 грудня допомогло зрозуміти і білоруському суспільству, і світовій спільноті, що Лукашенка змінити неможливо. Він не піддається реформуванню. Він може на якийсь час затаїтися, відтягнути рішення проблеми, створити видимість реформ, але насправді він не готовий змінюватися сам і реформувати країну. Політика, яку Євросоюз проводив щодо Білорусі останні два роки, в таких умовах абсолютно не дієва.
Чи можна сказати, що суспільство живило ілюзії з приводу можливої зміни політичного вектора?
Я б сказала, що ілюзії живило, швидше, світове співтовариство. Ми передбачали подібний розвиток подій і попереджали про це європейські структури. Без системних змін ці процеси «лібералізації» були просто випробуванням терпіння президента. Цей нарив весь час визрівав і в грудні його просто прорвало.
Нам потрібні зміни в законі, зміни в системі функціонування правосуддя, зміни у взаєминах влади і громадянського суспільства, дотримання зобов'язань у сфері прав людини. Недостатньо створити Раду з прав людини при адміністрації президента, що збирається один раз на рік - це не більше ніж показний жест, адресований не білорусам, а світовій спільноті. Потрібні більш глибокі зміни.
З нашого боку було багато спроб змінити систему: наприклад, ми послідовно вимагали виключити з кримінального кодексу статтю, на підставі якої карають активістів, які діють від імені незареєстрованих організацій. Влада обіцяла це зробити, але так і "виконала" свої обіцянки. Ми вимагали від влади виконувати рішення Комітету з прав людини ООН - переглянути рішення про позбавлення реєстрації та відмову в реєстрації низки організацій. Тільки правозахисний центр «Вясна» за останній час зробив три безуспішних спроби отримати реєстрацію. Комітет з прав людини прийняв рішення про неправомірність позбавлення реєстрації «Вясна», але це ніяк не вплинуло на позицію білоруської влади. Змін не відбулося.
Нещодавно ми могли спостерігати, як влада, намагаючись вплинути на рішення Ради Міністрів Євросоюзу, щоб пом'якшити можливі санкції, показово змінила запобіжний захід кільком підозрюваним у справі про масові заворушення. І це теж не більше ніж чергова красива картинка для Європи - навіть будучи випущеними зі слідчого ізолятора, двоє з них (Некляєв і Халіп) не отримали можливості спілкуватися з близькими та знайомими, звинувачення ні з кого не були зняті, всім фігурантам досізагрожує тюремне ув'язнення.
Але, звичайно ж, ми не очікували, що дії влади в грудні минулого року будуть настільки брутальними, не очікували, що відкат назад буде таким сильним, але припускали, що це може трапитися в будь-який час. Каталізатором моглапослужити будь-яка інша подія політичного календаря.
Ви говорите про необхідність системних змін. Але що необхідно для того, щоб вони відбулися?
Я боюся скотитися до політичних оцінок, але людина, яка зараз керує країною, ніколи не піде на системні зміни, оскільки це загрожує її особистійвладі. Змінити виборчий закон у відповідності зі стандартами відкритості тасправедливості виборів - це для Лукашенка реальна загроза її втратити. Дати можливість нормально функціонувати громадянському суспільству - це також пряма загроза його владі, оскільки за цим піде зміна суспільної свідомості, люди стануть самостійними танезалежними. Цього нинішній президент ніколи не допустить. А значить, зміни можливі тільки після зміни керівництва країни.
Які є можливості впливати на ситуацію вбілоруського громадянського суспільства?
Я думаю, що нам потрібні, перш за все, солідарні дії - великі кампанії для досягнення певних цілей (звільнення політичних ув'язнених, скасування смертної кари та ін.) Масштабні кампанії, підтримувані великою частиною суспільства, змушують владу реагувати і робити хоч якісь кроки назустріч суспільству.
Але найбільш, на мій погляд, ефективний спосіб зараз - це робота з міжнародними партнерами і вплив на білоруську владу через організації з інших країн, які, у свою чергу, мають можливість впливати на політику своїх урядів. Зараз більш ефективних інструментів у нас немає. Правові механізми в нашій країні просто не працюють.
Однак, в зв'язку з цим, мене насторожує недостатньо жорстка реакція Євросоюзу на те, що відбувається в Білорусі, його прагнення йти на компроміси при будь-якій спробі білоруської влади показати готовність до змін. Не знаю, чи залишиться ця позиція незмінною. Сподіваюся, що європейські дипломати, нарешті, зрозуміють, що така політика не призводить до очікуваних результатів.
Чи впливають на ситуацію санкції Євросоюзу?
Звичайно ж, санкції вплинули. Керівництво країни зазнало серйозних іміджевих втрат. Реакція Євросоюзу фактично означає випадіння Білорусі з регіонального співтовариства, зменшення впливу на процеси в регіоні. Воно і без того було дуже слабким, а тепер, я думаю, Білорусь взагалі буде виключена з переговорних процесів політичних і економічних програм співробітництва. Політична ізоляція, обмеження на в'їзд до Євросоюзу для ряду керівників країни, так чи інакше, буде впливати на економіку Білорусі - це ще більше погіршить інвестиційну привабливість країни. Влада не може не розуміти наслідків.
Чи змусить все це керівництво країни припинити репресії щодо громадських та політичних активістів?
Це може змусити їх зменшити тиск. Але у мене немає впевненості в тому, що репресії повністю припиняться. З 1996 року не було жодного дня, коли б у країні не було політичних в'язнів. Міжнародні санкції тапереговори теж були, але вони ніколи не призводили до повного припинення репресій.
Справа в тому, що політичні репресії - це спосіб функціонування нинішньої влади. Без них на цю владу чекає крах. Свобода поширення інформації, свобода реалізації громадських ініціатив, свобода політичної дискусії - все це розвалить основи режиму, і влада просто не може всього цього допустити.
Незважаючи на всі обмеження прав і свобод, не складається враження, що білоруси зовсім позбавлені можливості отримувати інформацію, альтернативну офіційній, і вести політичну дискусію. Здається, що велика частина суспільства просто пасивна і рівень підтримки нинішнього президента досить високий. Чи так це?
Можна було б говорити про це більш предметно, якщо б ми могли дізнатися результати грудневого голосування. На жаль, реальних результатів не знає ніхто. Цілком можливо, що Лукашенко виграв ці вибори, хоча, найімовірніше, і не дотягнув до п'ятдесяти відсотків. Для мене очевидно, що цифри, що озвучуються Центральною виборчою комісією відносяться до сфери фантастики. Соціологи оцінюють результати по-різному. Я думаю, що підтримка Лукашенка коливається десь близько пятидесятипроцентної позначки. Це результат досить сильної соціальної політики, можливоїзавдяки державному управлінню економіки. Зіграли свою роль і тривала фінансова підтримка Росії, і європейські інвестиції в останні роки. Президент досить ефективно використовує в своїх цілях ці економічні інструменти. Більшість людей живе усфері своїх інтересів - власний добробут, добробут сім'ї. Їх не турбують проблеми порушення прав і свобод, і тому Лукашенко, якийхоча б на мінімальному рівні ці потреби забезпечує, для них є цілком прийнятним керівником країни.
Ідеї вільного суспільства, демократії, прав людини не близькі більшості. Носіями цих ідей є порівняно невеликий прошарок інтелігенції. Для іншої частини суспільства визначальним чинником є економічна стабільність. При збереженні такої соціальної політики вЛукашенка завжди буде свій стабільний електорат.
Розкажіть, що таке Білоруський дім прав людини, президентом якого Ви є?
Білоруський дім прав людини, що входить в Міжнародну Мережу з прав людини - це структура, засновниками якої є вісім провідних білоруських правозахисних організацій. Президент Дому прав людини обирається з кандидатур, представлених організаціями-засновниками. Моя кандидатура була представлена правозахисним центром «Весна». До мене цей пост обіймав Борис Звозсков. Після мене буде обраний інший президент. Таким чином, на відміну від президента Білорусі, посада президента Білоруського Будинку прав людини - виборна.
Як міжнародна Мережа Домів прав людини реагує на події в Білорусі?
Мережа відреагувала дуже швидко, ще в грудні випустивши грунтовну заяву, яку було підписано 70 організаціями з різних країн. І коли пізніше постало питання про входження Мережі в Комітет міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі, Мережа підтримала цю ініціативу і приєдналася до Комітету. І, хоча Мережа не змогла направити своїх представників до Місії, цю ідею вона повністю поділяє і підтримує.
Крім того, Мережа Домів прав людини в січні звернулася із закликом до адвокатських асоціацій всього світу дати офіційну оцінку фактам тиску білоруської влади на адвокатську спільноту і таким чином проявити солідарність з білоруськими колегами.
Наскільки такі дії результативні? Думаю, що білоруська влада не може не прислухатися до таких заяв. Ніхто не очікує, що за ними відразу піде каяття влади, але те, що авторитетні організації вказують на проблемні точки - цього влада ігнорувати не може. Але, звичайно, найочевиднішимрезультатом таких звернень є те, що людям, які їх підписали, потім не відкривають візи в Білорусь.
Допомагають і дипломати. Адже правозахисники в інших країнах - це поважні люди, до думки яких прислухаються члени урядів. І якщо відомі правозахисники вказують своїм дипломатам на порушення в Білорусі, то ця позиція, безсумнівно, буде донесена до білоруського уряду. На політичному рівні такі дії впливають.
Яку допомогу своїм білоруським колегам могли б надати громадські активісти та організації з інших країн?
Наскільки мені відомо, білоруські адвокати з великою вдячністю сприйняли звернення про підтримку від українських та польських колег. Важкосказати, наскільки це сильновплинуло на Міністерство юстиції, але для адвокатської спільноти ця підтримка означала дуже багато. Так само цінують підтримку колег з інших країн і білоруські правозахисники, і журналісти.
За минулі два місяці відбулося багато подій - що найбільш врізалося в пам'ять? Що з подій найбільш Вас обурило, і який випадок Ви можете відзначити як найбільш курйозний?
Що стосується курйозів, всі рекорди побив мій день народження - 17 січня. У цей день співробітники КДБ вирішили провести обшук в офісі Правозахисного центру «Вясна», і мені такійгарній, на підборах довелося разом з іншими співробітниками і обладнанням вистрибувати з вікна нашого офісу. А взагалі, за останній час відбулося не так багато подій, над якими хотілося б від душі посміятися.
Через що просто хотілося плакати - це невідомість, відсутність інформації про долю Володимира Некляєва в перші дні після його затримання. Ми тоді не знали навіть, живий він чи вбитий. Це був шок для всього суспільства.
В якості спостерігача Ви побували в багатьох пострадянських країнах. Чи можете Ви відзначити будь-які спільні для країн нашого регіону тенденції та загрози у сфері дотримання прав людини? Які, на Вашу думку, причини виникнення цих тенденцій?
Причина, на мій погляд - це спільне радянське минуле і його спадщина. Менталітет кожного з наших народів заміщений якимось загальним радянським менталітетом - менталітетом підпорядкованості, пригніченості й благоговіння перед владою. І до цих пір на всьому пострадянському просторі влада сприймається людьми як якесь божественне начало, як непорушний авторитет. Влада - не партнер, влада - це щось, що тобою керує. На цьому фундаменті і будуються в наших країнах взаємовідносини між суспільством і владою, між кожною окремою людиною і владою. І поки це не зміниться, поки ми не усвідомлюємо, що влада повинна контролюватися людьми, проблеми усфері прав людини непоборні.
Найбільшефективний, хоча й найбільшповільний спосіб вплинути на цю ситуацію - освіта і просвіта. Необхідно впливати на дітей і молодь таким чином, щоб цей менталітет, цю модель відносин залишити в минулому. Це тривалий і важкий процес, але іншого шляху я не бачу. Революційним шляхом не домогтися стійких змін. Необхідні зміни у свідомості, а їх домогтися можна тільки за допомогою освіти.
З яким побажанням, або призовом Ви могли б звернутися до активістів громадянського суспільства з інших країн?
Перш за все, хочу сказати велике спасибі тим представникам громадянського суспільства, які вже проявили бажання і професіоналізм, підтримавшинас у цій складній ситуації. Створення громадськими організаціями Комітету міжнародного контролю та організація роботи в Білорусі Міжнародної наглядової місії - це прекрасна ідея, гідна того, щоб її розвивати, поширюючи цей досвід і на інші країни. Всі знають про місії міжнародних організацій, які довго і докладно готуються. Але ось таке оперативне реагування правозахисників в найбільш критичний момент, коли нам просто не вистачало часу, не вистачало рук, ніг і голів - така допомога була неоціненною. Ви взяли на себе дуже важливу частину нашої роботи і просто стали частиною білоруського правозахисного руху. Таку форму солідарності я вважаю дуже ефективною.
Я не бажаю вам опинитися в таких ситуаціях, але хочу сказати, що, якщо вам буде необхідна допомога, на білорусів теж можна розраховувати. Давайте продовжувати бути разом. Це дає усім нам більше шансів змінити ситуацію.
Розмовляв Костянтин Рєуцький
Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»
