Всеукраїнська освітня програма «Розуміємо права людини» існує вже близько 5 років. Програма є довгостроковою громадською кампанією, спрямованою на забезпечення доступу до освіти у сфері прав людини в Україні в межах активності громадянського суспільства та на офіційному рівні.
Поступово діяльність програми дозволяє вплинути на розвиток правозахисного руху, долучати до нього молодих активістів. Для активістів громадянського суспільства та молоді проводяться всеукраїнські та місцеві Школи з прав людини та спеціалізовані тренінги, присвячені різним видам дій на захист та підтримку прав людини, організації громадських кампаній. За час діяльності Програми відбулось близько 80-ти різноманітних навчальних заходів. Учасниками навчальних заходів були активісти недержавних організацій, громадсько-активні молоді люди, журналісти, працівники ОВС, педагоги. Ініціативи випускників програми, що спрямовані на захист та підтримку прав людини, отримують експертний супровід, деякі з них - невелику ресурсну підтримку.
Окремі тренінги є швидкою реакцією на актуальні проблеми. Наприклад, у 2011 році відбувся тренінг «Права людини в місцях несвободи», що передбачав підготовку групи активістів, які намагаються вплинути на ситуацію з дотриманням прав людини в державних закладах, що по факту їх функціонування є закритими і належать до різних відомств – охорони здоров’я, освіти, соціальної політики, пенітенціарної системи, органів внутрішніх справ і т.п. У Школі з прав людини в інтересах людей з інвалідністю у 2011 році взяли участь активісти, які готують альтернативний звіт щодо виконання Україною положень Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Програма в якості освітньої платформи підтримує ініціативи Асоціації Українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів.
Найближчі плани програми передбачають розвиток та підтримку мережі випускників, збільшення роботи на рівні місцевих громад, посилення ефективності всеукраїнських навчальних заходів, які стали традиційними, приділення особливої уваги тренінгам з організації громадських кампаній на захист та підтримку прав людини, посилення впливу на формальну систему освіти.
Про те, звідки виникла ідея освітніх заходів для громадських активістів та які проблеми та перепони виникають на шляху «просвітителів», нам розповів координатор Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини», голова ГО «Март» (Чернігів), член правління Української гельсінської спілки з прав людини, Сергій Буров.
- Пригадайте, як розпочала своє існування Програма: звідки виникла ідея? з чого починали? яким був перший освітній захід саме у рамках Програми?
Ідея виникла задовго до появи самої Програми. Вона була в розумах різних людей, небайдужих до ситуації з правами людини в Україні. Ми неодноразово зустрічались, обговорювали питання розвитку освіти в сфері прав людини в Україні. Брали до уваги і офіційну систему освіти і неофіційну, питання підготовки активістів. Лунала така розхожа теза, що дуже вузьким є коло тих активістів, які займаються правами людини, і є така потреба приєднувати людей до цієї роботи, до цієї активності. І звичайно, ще така проблема, що у школах теж відсутня система безперервної освіти.
Розпочинаючи Програму, ми одразу визначили ті недоліки, на які треба впливати через освіту в сфері прав людини. Ми визначили для себе декілька проблемних позицій, які треба вирішувати в Україні. Це низький рівень поінформованості громадськості про права людини та основні свободи, механізми захисту. Такий низький рівень поінформованості створює ситуацію, коли навіть активність громадян, яка спрямована на захист і представлення громадських інтересів, залишається марною. Також, нас непокоїло, що існує практика підміни змісту розуміння прав людини. Особливо це стосується офіційної системи освіти. Права людини дуже часто використовуються як політичний інструмент, чим дозволяють маніпулювати громадською думкою під час різних політичних дискусій. І одна з основних проблем - відсутність офіційної моделі безперервної освіти в сфері прав людини. Держава дуже часто звітує у різних документах, які подаються до міжнародних міжурядових організацій, у доповідях про права людини в Україні, про те, що в нас з освітою в сфері прав людини все в порядку. Називаються такі предмети як «етика» в початковій школі, «я і громадянин», «правознавство» в середній і старшій школі. Але цій темі зазвичай присвячений один урок на рік, значна частина предметів, які називаються, є факультативними курсами. І все це не пов’язано єдиним планом дій, планом інтеграції освіти в сфері прав людини в середній школі. Крім того, немає викладачів, які б володіли добре цією темою та мали б можливість викладати, адже коли вчитель не підготовлений, то наслідком є викривлення розуміння поняття прав людини. Щодо прав людини часто, як за радянських часів, кажуть: «Спочатку ти маєш виконати обов’язки, а вже потім матимеш права», - абсолютно абсурдний,але поширений вислів.І звичайно, була потреба у тому, щоб були активісти, які розуміють, що таке права людини, та вміють їх відстоювати.
Так і зародилась ідея, над якою, на нашу думку, необхідно було працювати. Програма розпочала практичну діяльність у 2008 році. Але вже з 2006 року ми почали говорити про те - яким чином її можна організувати. Тоді вже існувала ідея, були прописані плани, але треба було шукати фінансування. І в цей час якраз з’явилась пропозиція від Норвезького Гельсінського Комітету, який також мав плани щодо підтримки освіти з прав людини в Україні. До речі, Україна, як і багато інших країн, в цей час приєдналась до Всесвітньої програми освіти у сфері прав людини. За цією програмою Міністерство освіти України мало би розробити національний план офіційної освіти з прав людини. Такого плану не існує й досі, хоча вже цей етап, який стосується середньої школи, пройшов. Тепер План дій Всесвітньої програми працює для вищої школи. Втім Україна в цьому плані не зрушується з місця, а офіційні органи навіть не відповідають на запити ООН. Норвезький Гельсінський Комітет запропонував свою допомогу. Ми вирішили цією допомогою скористатись, маючи свій план дій. Таким чином була розроблена стратегія на перші два роки роботи. І ми почали працювати. Спочатку стратегія полягала в тому, щоб об’єднати навколо себе якомога більше людей, сформувати таку систему, де б молоді активісти мали можливість проходити навчання, представники недержавних організацій, які працюють у різних сферах, могли отримати підготовку з прав людини та їх захисту, журналісти, вчителі, представники правоохоронних органів. Ми приєднували до себе все більше і більше людей, розпочали створювати навчальні програми для різних цільових груп, проводили освітні заходи і одразу ж робили апробацію цих програм.
Перша школа була тренерською, де ми зібрали представників уже працюючих організацій, серед яких хотіли знайти собі союзників, з якими б могли далі працювати, бо спочатку команда, яка реалізувала все це, була досить маленькою, складалась з 3-4 людей. Засновниками Програми були організації. Це, передусім, Українська гельсінська спілка з прав людини, громадська організація «М’АРТ», Міжнародний фонд «Відродження» і Норвезький Гельсінський Комітет. Першими в розробці ідеї брали участь Роман Романов, керівник програми «Верховенство права» МФ «Відродження», Володимир Яворський, який на той час був директором УГСПЛ. Коли пішла мова про практичну реалізацію планів, то нас фактично було троє – Олександр Войтенко, який представляє Асоціацію викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба», я як координатор проекту та Марія Ясеновська, Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива». Вже після першого тренінгу ми знайшли багато людей, які стали проводити разом з нами освітні заходи. Так до нашої команди долучився Костянтин Рєуцький, який представляє Правозахисний центр «Поступ». Велику допомогу нам надав Гельсінський фонд з прав людини, який працює у Варшаві. А якщо згадати всіх, хто зараз долучається до проведення різних тренінгів, лекцій, семінарів, можна нарахувати близько ста різних експертів з України та з-за кордону, а також організацій, які надають нам різноманітну підтримку - методичну, інформаційну, експертну. Представники правозахисних організацій, досвідчені активісти руху за права людини проводять заняття під час шкіл і тренінгів Програми.
На початку Програми ми робили кроки дуже обережно. Для нас є дуже важливим принцип «Не зашкодь». Ми хотіли, щоб наша робота була ефективною, тому в 2009 році зробили серйозну оцінку нашої діяльності, планів, стратегій, до чого ми залучили міжнародних експертів, які робили свої пропозиції, зауваження. Це дало нам змогу попрацювати над недоліками, переглянути ті методи, якими ми користуємось у навчанні, та зробити роботу більш якісною.
- Наскільки за п’ять років змінився формат та зміст освітніх заходів? Що зникло, що з’явилось?
Безперечно, Програма за цей час стала більш професійною. Освіту з прав людини ми одразу розуміли не просто як просвітництво, інформаційні заходи, які розповідають про права людини. Освіта - це дія на захист прав людини. Так само як можна діяти правовими засобами через судові механізми, через звернення до органів влади, через різні кампанії прямої дії, лобіювання і так далі. Освіта у сфері прав людини – це для нас один з найпотужніших засобів дій, з чого все починається, адже якщо ти не знаєш, що мається на увазі під правами людини, якщо ти не володієш навиками захисту прав людини, то як ти можеш діяти?
Освіта є дією на підтримку та захист прав людини, якщо дидактика стає на варту відстоювання прав людини. Адже навчальний процес дозволяє: Знати – що таке права людини, які існують механізми їх захисту і як кожен може відстоювати та захищати права людини; Вміти помічати проблеми, пов’язані з дотриманням прав людини і вміти ефективно діяти для вирішення цих проблем; Володіти практичними навиками, які дозволяють небайдужість до проблем, пов’язаних з дотриманням прав людини, ініціативність та активність зробити такими, що досягають наміченого результату і змінюють ситуацію на краще; сформувати власну позицію стосовно актуальних питань дотримання прав людини, що ґрунтується на знаннях та досвіді і дає підстави діяти свідомо, Поважаючи й враховуючи інші погляди.
Ми одразу спрямували свою роботу таким чином, щоб освіта не була заради освіти. Усі освітні заходи, які в нас відбуваються, безпосередньо пов’язані з дією. На своїх школах, тренінгах ми намагаємось обмінюватись досвідом, виводити тих, хто навчається, на те, що можна зробити на захист прав людини. Якщо це молоді активісти недержавних організацій, то вони навчаються, яким чином взагалі можна діяти, які види дій на захист прав людини існують, які інструменти можна використовувати для цього. Вони думають над тим, які можна використовувати інноваційні технології, підходи для того, щоб ненасильницьким шляхом впливати на ті проблеми, які існують. Якщо ж ми працюємо з агентами держави, з представниками державних служб, правоохоронних органів, ми головний акцент робимо на те, щоб вони подивились на свою роботу, на виконання своїх посадових обов’язків і функцій з позиції прав людини, щоб вони чітко розуміли, що права людини є певними межами в діях влади, за які неможна виходити.
Займаючись усім цим, ми напрацювали дуже багато методичних матеріалів. Зараз ми займаємося тим, щоб усе це оформити та видати. Деякі видання вже є, деякі - зраз на черзі.
Я думаю, ми сколихнули певну кількість людей, які зараз зацікавлені в тому, щоб працювати у сфері прав людини. Але ми є освітньою програмою, тому надихнувши людей на дію і навіть підтримавши їхні дії певним чином, ми не можемо далі супроводжувати їхню діяльність. Тому зміни будуть стосуватися передусім того, яким чином підключити вже досвідчені правозахисні організації, ініціативні групи, які б допомогли тим хто пройшов навчання, об’єднатись в якісь мережі, працювати ефективно, робити кампанії на захист прав людини, щоб вони знайшли себе.
- З якими проблемами найчастіше доводиться стикатись?
Певні ризики, звичайно, у будь-якій роботі є, ми їх намагаємось прорахувати вже під час планування, але не все вдається передбачити. І це безпосередньо стосується цільових груп, з якими ми працюємо. Якщо це система офіційної освіти, наприклад, правоохоронні органи, тут нам важко організувати конкурс, щоб люди прийшли зі своєю мотивацією, це зазвичай люди, які приїжджають на освітні заходи за наказом, тому ми маємо так побудувати програму, щоб навіть людину, яка приїхала не за власним бажанням, змотивувати спочатку в самій темі. Це перше, що ми намагаємося здолати – прагнемо зацікавити, пояснити, чому це важливо для державних службовців, певною мірою навіть робимо їх своїми союзниками, наприклад, тих, хто безпосередньо працює в колонії чи навчає майбутніх міліціонерів.
Стосовно молоді та представників недержавних організацій, то тут з мотивацією легше, оскільки це відкритий конкурс, а в нас досить великі конкурси для того, щоб потрапити на заходи Програми, тому люди зазвичай приїжджають вмотивовані. Тут ризик інший. Коли людина пройшла якесь навчання, навіть якщо це школа, яка триває 7-8 днів, або серйозний тренінг, все одно не можна охопити все за ці дні. Людині необхідна підтримка по закінченні цього курсу. Вона шукає, яким чином, з ким і як вона буде працювати, особливо це стосується молодих активістів. А ставлячись відповідально до того, що відбувається з тими, кого ми, так би мовити, приручили, ми постійно про це думаємо. І питання в тому, до якої межі ми повинні супроводжувати, відповідати за цю людину. Ми б могли просто сказати: «Ну добре, ти пройшов навчання, все – тепер можеш працювати! Ми досить багато для цього зробили: ми запросили досвідчених експертів, які ділились своїм досвідом, ми дали тобі серйозні знання, які теж мають певний грунт під собою …». Але все одно розуміємо, що людина не може так просто почати працювати – їй потрібна якась підтримка. В рамках Програми ми таку підтримку маємо. По-перше, кожен, хто пройшов навчання, може отримати експертну підтримку власних ініціатив, для цього в нас діє так звана ресурсна платформа «Ініціативи активістів: права людини», в рамках якої кожен випускник може подати свій невеличкий міні-проект, отримати, передусім, експертний супровід свого проекту. Ми намагаємось разом з учасниками, це таке своєрідне продовження навчання, зробити їхню кампанію ефективнішою, а найкращі ідеї кампаній можуть навіть отримати невеличке фінансування. Але маємо й досвід, коли просто експертна підтримка допомогла активній людині звернутись до інших спонсорів, фондів, які надали фінансову підтримку тій ініціативі. Ще одна проблема при роботі з активістами – як відібрати учасників, бо дуже багато цікавих активних людей подаються, і ми завжди змушені відмовляти, тому ми одразу радимо усім, хто подається, не здаватись, а подавати заявки на участь у наступних заходах, оскільки це дуже важливо, наскільки людина бажає працювати саме в цій сфері. І не менш складна проблема – як підтримати активіста у його подальшій діяльності після навчання. Саме для цього ми зараз шукаємо ті досвідчені організації, які готові прийняти цю людину в якості волонтера, працівника, намагаємося допомогти випускникам створити якісь свої ініціативні групи, організації.
В роботі з учителями є інші ризики. Тут у нас відкритий конкурс, це не правоохоронні органи. Уже відбулись три навчальні курси «Школа – територія прав людини». Вони є досить ефективними, школи насправді змінюються, зміни вже відбуваються на рівні статутів шкіл, процесу прийняття цих статутів, змінюються підходи до організації шкільного самоврядування, намагаються на рівні школи інтегрувати тему прав людини до різних навчальних предметів. Таким чином, діючи знизу, через учителів, ми намагаємось створити таку мережу «Школи – територія прав людини». Зараз зрозуміли, що, повертаючись додому, представники шкіл все одно залишаються часто наодинці. Тобто необхідна ґрунтовна робота з усім шкільним колективом – і з батьками, і з іншими вчителями, їм потрібна підтримка. Саме тому в нашій майбутній стратегії ми намагаємося прорахувати можливості роботи вже на базі цих шкіл і використання досвіду цих шкіл для роботи з іншими.
- Як Програма буде розвиватися надалі? Чи єчітка стратегія подальшої діяльності та розвитку? У чому вона полягає?
Зараз ми маємо план дій на 2013-2015 роки. І ця стратегія вже відрізняється від тої, що була в 2007-2008, тому що змінилась ситуація, і багато в чому вона змінилась саме завдяки Програмі «Розуміємо права людини». Тепер ми будемо більше робити нахил на заходи на місцевому рівні. Маючи досить потужну мережу активістів, які вже пройшли навчання, ми б хотіли допомогти зміцнити цю мережу, ці місцеві групи і проводити заходи в регіонах вже за допомогою тих, хто пройшов навчання. Якщо це стосується офіційної освіти, то зараз ми плануємо так проводити навчання, щоб мати можливість приїжджати до конкретних шкіл, аби допомогти тим учителям, що пройшли у нас навчання, підготувати весь шкільний колектив, навчити поширювати свій досвід на інші школи. В напрямку роботи з офіційною системою освіти, зараз плануємо створити своєрідний центр правової допомоги для учасників навчально-виховного процесу, щоб кожен з учителів, батьків мали можливість звернутись за підтримкою, бо в учителів, які повертаються з наших курсів, часто змінюється рівень вимагання прав людини – вони розуміють, що деякі накази, інструкції, які приходять з міністерства, з управлінь, не відповідають принципам прав людини. І для того, щоб вони почувалися в безпеці, є ідея створити такий центр, де б їм могли допомогти юристи. Для журналістів та громадських активістів плануємо також запропонувати місцеві заходи, але також за безпосередньою участю тих, хто вже пройшов навчання, продовжує працювати в своїй місцевості та має вже серйозні набутки у своїй діяльності. Продовжимо займатись залученням тих організацій, які можуть підхопити наших активістів і яким потрібна ця діяльність, бо вони мають потребу в активістах з певною підготовкою, які готові проводити моніторинг, реалізовувати кампанії, мають інноваційні ідеї. А таких активістів разом з нами вже немало.
Прес-службаПравозахисного центру «Поступ»
