Судді навіть не намагалися стримувати глузливі усмішки, коли адвокати Олаолу Фемі, студента з Нігерії, який з осені 2011 року перебуває в Луганському слідчому ізоляторі за спробу захистити своє життя під час скоєного на нього і його друга нападу, клопотали про зміну запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд.
Захисники обвинуваченого в черговий раз нагадали суду про те, що Олаолу як і раніше є студентом Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка, має позитивні рекомендації з місця навчання, був старостою групи, за час проживання на території України не мав приводів в міліцію і не брав участь у конфліктах. Фемі має постійне місце реєстрації в Луганську, не може покинути територію країни, не має наміру переховуватися від суду та зацікавлений у тому, щоб розгляд справи закінчилося якомога швидше. Нова спроба адвокатів звільнити Олаолу обгрунтована також зміною деяких обставин справи та зміною обвинувального висновку. Але дане клопотання не здалося смішним ані присутнім у залі спостерігачам, ані «потерпілим». Одна з «потерпілих» Інна Пашкова відмовилася від нав'язуваної її «колегою» «правильної відповіді» і підтримала клопотання, побажавши Фемі якнайшвидшого звільнення і повернення додому. Однак і це не вплинуло на рішення суддів - підсудний і на цей раз залишився по той бік грат.
Почалося ж судове засідання з допиту старшого оперуповноваженого карного розшуку Ленінського райвідділу міліції Симоненко Тараса Володимировича, який увечері напередодні судового засідання 8.11.2012 несподівано для всіх відшукав «загубленого» свідка - водія таксі, в якому приїхали на місце події нігерійські студенти. Співробітник розповів, що йому надійшла вказівка розшукати водія, який 5 листопада 2011 підвозив 4 африканців і бачив початок конфлікту. Оперуповноважений об'їздив понад 10 служб таксі Луганська, після чого по гучному зв'язку диспетчери цих служб повідомили про розшук, проте реакції не послідувало. Після цього стали відпрацьовуватися місця відстою приватних перевізників. За словами Симоненка, відпрацьовано їх було дуже багато, але перерахувати зміг близько 5. В одному з таких місць близько ЛНУ і спіткав його успіх - зустріч з Євсєєвим, таксистом, який за версією прокуратури підвозив нігерійських студентів у той вечір. Деталей співробітник міліції не пам'ятає, ні місця роботи, ні імені своєї «знахідки», ні дати і навіть місяця подій точно сказати не може. Бесіда зі свідком продовжилася в райвідділі, але не була записана, оскільки «не було такої вказівки». Сам Євсєєв, викликаний до суду для повторного допиту, знаходиться за межами Луганської області, але прокуратура обіцяє доставити його на наступне засідання. Нагадаємо, що суд доручив прокуратурі розшукати таксиста на засіданні 5.11.2012, рівно через рік після подій, і вже ввечері 7.11.2012 «свідок» був знайдений співробітником карного розшуку, незважаючи на те, що за весь минулий рік ні адвокатам підсудного, ні слідству цього зробити не вдалося.
Проте адвокати підсудного підготували неприємний для прокуратури сюрприз - відповідь зі служби таксі «Комфорт», послугами якої користувалися у той вечір студенти. У документі говориться, що визначити машину, яка була в той вечір на виклику зараз неможливо, оскільки зафіксовані виклики зберігаються тільки півроку, а ось Денис Євсєєв дійсно працював у зазначеній службі з 22.02.2012 по 10.04.2012, тобто всього півтора місяці та на 4 місяці пізніше, ніж «треба». Прокуратурі здалося, що даною інформацією захист «спотворює об'єктивну реальність».
Далі судом був зачитаний переклад письмових свідчень Фемі, наданих на попередньому засіданні, в яких, крім того, що було їм озвучено раніше, підсудний послідовно проаналізував матеріали й справи і свідчення «потерпілих» і свідків, вказуючи на найбільш слабкі і суперечливі місця. Зокрема, Олаолу припускає, що вогнепальне поранення, від якого прокуратура відхрещується у новому обвинувальному висновку, було отримано Гаманом раніше в ході іншого конфлікту, після чого він вирішив зірвати злість на африканця. Підсудний вказує на явну неправду в показаннях Гамана, де він говорить, що знепритомнів від поранення і прокинувся тільки в лікарні, оскільки «потерпілі» Лобода і Пашкова стверджували, що говорили з ним до приїзду швидкої. І якщо Лобода зараз вже згадав, що Гаман «вже майже втрачав свідомість», то Інна Пашкова від своїх свідчень не відмовляється і підтверджує, що «потерпілий» був у свідомості весь час. Також зазначені в новому обвинувальному висновку удари в спину, які Олаолу нібито завдав «потерпілому» Леменчуку, відсутні в усіх показаннях, навіть самого Леменчука. Обвинувачений Олаолу Фемі вказував суду, що свідчення «потерпілих» настільки абсурдні, що вони навіть не можуть домовитися - навіщо ж Леменчук ішов у квартиру батьків (в матеріалах справи обумовлюються всі можливі версії - від «провідати дідуся серед ночі, до «винести воду / бутерброд» друзям).
Два наступних засідання, призначені на 7 лютого (10:30) і 12 лютого (11:00) суд буде зачитувати матеріали справи і ще раз спробує допитати водія таксі. На останньому засіданні в якості спостерігача був присутній представник секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини Мельник Анатолій Сергійович. Він не помітив серйозних порушень у ході судового слідства, але звернув увагу на суперечливість свідчень «потерпілих». Нагадаємо, що Омбудсмен взяла справу під свій контроль і продовжує стежити за розвитком подій. Також на засіданні була присутня активістка "Berlin Group for Human Rights in Ukraine" Олександра Бінерт:
«У справі Олаолу Фемі змішуються недосконала суддівська система в Україні з ймовірною корупцією в прокуратурі, свавіллям правоохоронців та побутовим расизмом. Те,що я спостерігаю в цьому процесі, та побачила на власні очі в суді, було більше схоже на фарс, ніж на суд в європейській державі 21 століття. У справі з´являється та зникає якесь вогнепальне поранення «потерпілих»; приводитьсядуже дивний свідок-таксист, якого знайшли через рік і місяць після події; родичі «потерпілих» підказуютьпід час судового засідання, що тим говорити при дачі свідчень; а «потерпілі» в свою чергу змінюють декілька разів своє бачення того вечора.
Але ми ж не в театрі, йдеться про конкретне життя конкретної людини, яка приїхала на навчання в Україну, була старостою групи та «винна» лише в тому, що має інший колір шкіри. Уявіть собі зворотню ситуацію: я в Німеччині о 12 ночі повертаюся додому та нападаю на 4 німкень, які сидять біля під'їзду. Та це ж нісенітниця, такого не може бути.
В Україні пора вже нарешті зрозуміти: цінність людини не можна ставити в залежність від того, як вона виглядає, чи міряти можливість її включення в український соціум від кольору її шкіри. Людина цінна тим, що вона людина. Ця справа - сором для держави. Ми очікуємо справедливості для Олаолу та будемо і надалі пильно стежити за цим процесом та інформувати про нього німецьку громадськість».
Представники ініціативи «Справедливість для Олаолу» з різних міст і країн планують на знак солідарності і далі відвідувати судові засідання, фіксуючи всі порушення і оприлюднюючи кричущу несправедливість.
